.
В парку 

Старої купальні благенький поміст, 
Йдучи біля ставу, торкнув я ногою. 
Бував тут під липами Пушкін колись, 
Ось тут спочивав на ослінчику Гоголь.

Коріння осик обліпили гриби, 
І сонечко вересня гpiє нежарко.
Гарматні глухі перекоти стрільби 
Доносяться до підмосковного парку.

Можливо, то смерть вже до мене гуде, 
Загрожує жахом, нарощує клекіт... 
А де ж наші друзі, близькі наші де? 
Одних вже немає, a інші далеко!..

Свистять снігурі. Їм iще невтямки, 
Які то розкоти до них долітають. 
Вчувається їм, що то, мабуть, жінки 
Білизну прачем на ставку вибивають.

А ми розуміємо, що то за знак, 
І знаємо: жереб нам випав трагічний... 
В товстих окулярах змужнілий юнак 
Ще раз задивився на липи правічні. 
                                    3 листопада 1941 

<..............>