.
Дніпропетровськ
Виходить з дому
Дівчинка в матросці,
Гудуть над садом
Молоді джмелі.
Минає травень...
У Дніпропетровську
Уже, напевно,
Вишні зацвіли.
Та зацвіли
Не як минулим літом,
Не білопінний шум
Над містом ллють:
Його сади
Криваво-чорним квітом
Невесело
О ціи пopi цвітуть!
І ніде
Солов'ям перекликатись,
Бо виконкомський парк
3горів дотла,
І на гілках
Розложистих акацій
Повішених
Гойдаються тіла.
Як страшно знати:
На бульварах милих,
Де я лишив
Moї юнацькі дні,
Печуть жінок,
Від горя помарнілих,
Дотепи
П'яної офіцерні...
Там друзі, там!
Їх з пам'яті не змити.
За їхню смерть
Катів поглине тьма,
Бо десять тисяч
Земляків убитих
Малює ніч
Безсонна i німа.
Я думаю:
Де вбили їx? За віщо?
В Шевченківськім,
Де Дніпр i скель кряжі,
Чи, може,
На єврейськім кладовищі,
Чи край казарм,
Де я недавно жив?
Дніпропетровськ!
Невже в твоїх кварталах,
Нехай не зараз,
Хай хоч через piк,
Hiкого я
3 товаришів бувалих,
Вернувшись,
Не зустріну вже повік?
Не може бути!
Є границя звірству!
3 пожежної
Старої каланчі
Недаром же
На голови фашистів
Цеглини гocтpi
Падають вночі.
І друзі там –
Як їx кати не мучать, –
Я твердо знаю,
Все ж ведуть бої:
Ti,
Хто не носить
Свастики колючої,
В Дніпропетровську
Друзі
Bci мої!
1942
<..............>