.
Дніпропетровськ

Виходить з дому 
Дівчинка в матросці, 
Гудуть над садом 
Молоді джмелі. 
Минає травень... 
У Дніпропетровську 
Уже, напевно, 
Вишні зацвіли.

Та зацвіли
Не як минулим літом, 
Не білопінний шум 
Над містом ллють: 
Його сади
Криваво-чорним квітом 
Невесело
О ціи пopi цвітуть!

І ніде
Солов'ям перекликатись, 
Бо виконкомський парк 
3горів дотла, 
І на гілках
Розложистих акацій 
Повішених 
Гойдаються тіла.

Як страшно знати: 
На бульварах милих, 
Де я лишив 
Moї юнацькі дні, 
Печуть жінок, 
Від горя помарнілих, 
Дотепи 
П'яної офіцерні...

Там друзі, там! 
Їх з пам'яті не змити. 
За їхню смерть 
Катів поглине тьма, 
Бо десять тисяч 
Земляків убитих 
Малює ніч 
Безсонна i німа.

Я думаю:
Де вбили їx? За віщо? 
В Шевченківськім, 
Де Дніпр i скель кряжі, 


Чи, може,
На єврейськім кладовищі, 
Чи край казарм, 
Де я недавно жив?

Дніпропетровськ! 
Невже в твоїх кварталах, 
Нехай не зараз, 
Хай хоч через piк, 
Hiкого я
3 товаришів бувалих, 
Вернувшись, 
Не зустріну вже повік? 

Не може бути! 
Є границя звірству! 
3 пожежної 
Старої каланчі 
Недаром же 
На голови фашистів 
Цеглини гocтpi 
Падають вночі.

І друзі там – 
Як їx кати не мучать, – 
Я твердо знаю, 
Все ж ведуть бої: 
Ti,
Хто не носить 
Свастики колючої, 
В Дніпропетровську 
Друзі 
Bci мої! 
                                     1942 

<..............>

____________________________________
п