.
* * *
Такою ти мені, колись наснилась:
Молочний сніг, немов жовток, зоря.
Смугаста будка в далеч задивилась,
Чиновницькі підскоки снігуpa.
Брунатний чай в кустодієвськім блюдці,
І санний шлях iз віхольних ночей,
І краплі сліз застиглих, що не ллються
Із cipих з поволокою очей...
Що ж! Маю рацію: бурлака – пічку,
А полководець – той жертовну кров
В тo6i любив... I многі тi потічки
Злилися в море з іменем – Любов!
1944
<..............>