.
*  *  *

Яке неозоре тут небо! Мов сниться: 
Ген там понад лісом дорога пилить, 
На тихому цвинтарі зріють суниці, 
І кози пасуться край жалібних плит.

Як сонно на цьому урочищі мертвих! 
Зозуля ворожить комусь віддалік, 
Хрести похилились, i написи смерті, 
І знехотя важко літають джмелі.

Якщо твої кості старі заболіли, 
Чи втомлене, зранене серце болить, 
Прийди i засни в невідомій могилі 
Між цих невигадливих скошених плит.

Як є за тобою провина недремна, 
Така, що ніяке не вб'є каяття, –
Її з тебе знімуть ці буйні черемхи, 
Ії тo6i сосни високі простять.

І будуть вже інші шаленці на світі 
Метатись в тенетах любові i зла, 

А в тебе на гpo6i осонцені діти 
Вінки заплетуть iз ромену-зела.

І сядуть до ніг твоїх з милою милий, 
І ти крізь вечірній малиновий дим 
Слова невмирущі почуєш в могилі, 
Що сам ти казав, коли був молодим. 
                                        9 липня 1944 

<..............>