.
.
* * *
Сад ботанічний в
снігоцвіті білім...
У ньому ти - бурулька сліз ясна.
І хоч душа в інеї посивілім,
Озвалась поряд радістю весна.
Кують синиці щедро
юну долю
І прихиляють небо голубе.
Я мчав до книг, як дикий кінь на волю,
І ненароком стрів в саду тебе.
У стосах книг
гербарієм торішнім
Змарнуєш роки, радощі життя
І поховаєш в тілі своїм грішнім
Високі мрії, підеш в небуття.
Та ні! Цвіте у
книгах мисль жива,
І сторінки нам очі відкривають,
І кличуть в даль, народжені слова
У пам'яті ніколи не вмирають...
Сад ботаничний в
спогаді німому
Вигойдує вже березневі сни.
Про що вони - не скаже він нікому,
Стоїть і марить в зустрічах весни.
У мудрих книгах,
звісно, все це є,
Бо й сам стаєш зачитаний, мов книга,
Прочитуєшь ти знов єство своє
І розтаєшь весною, наче крига. .
<.............................>