______________________________________________________________________________________________

К. С Дуб
Дніпропетровськ

Психограма новели В. Підмогильного «Ваня»

Досліджується психологічне навантажения новели на макроструктурному piвнi.

Розвиваючи традиції І. Франка, В. Стефаника, С. Васильченка, В. Винииченка в зображенні дитячої психології, В. Підмогильний опановує арсенал психологічних засобів. Чи не провідне місце належить серед них таємничим силам природи, універсалізованим ії образам - символам та їх кольоровій гамi, які рухаються паралельно із світом людських переживань до їx логічного морально-катарсисного фіналу. Досладження людської психіки в найрізноманітніших екстремальних умовах буття, творених соціальними обставинами, здійснюється В. Підмогильним у cпектpi суворої аналітичності. Цей принцип дослідження, модерного оновлення художнього мислення засвідчив високу майстерність та глибокий інтелектуалізм прози письмениика, що яскраво проявилося в новелі «Ваня». Разом з тим у творенні моральних табу та спокут і самопокар за їx порушення виявився на повну силу гуманістичний пафос автора: семилітня людина впала навколішки, вимолюючи помилування, грузнучи в холоднім слизькім болоті. Ваня гаряче повірив в існування раю, пекла, ангелів i Бoгa, молився, ладен був пожертвувати собою, але йому ніхто не допоміг, не пробачив, а зло нороджувало тільки зло, i ця байдужість, породивши шаленство самозахисту, видночас зруйнувала ніжну душевну організацію дитини, кинувши тінь звинувачень на дорослих. До речі, цей же мотив у новому варіанті повторено у новелі «В епідемiчному бараці», де від бачення багатьох смертей хлопчик перетворюється на iнepтногo механтропа. Найпоказовiше метод психоаналiтичного дослiджеиня простежується на мiкрорiвневому аналiзi новели «Ваня».
Емоцiйна внутрiшня перенапруга Вані породжувала зовнiшні накази, що призвело до садистських дій в екстремальній життєвiй ситуації. Уci цi ситуації й епізоди для психічного статусу Вані рiвноцiнні. Визначимо ix макроструктурний рiвень.

1-а ситуація 1-й епізод: степ похмурий і мовчазний;
рівчак, загадково таємний.

Рiвчак як фонове обрамления драматичної тoнaльнocтi: «Baнi здавалось, що це розступилась земля й чекає, щоб хтось залiз у ії глибочiнь. Toдi пoнeвoлi, з упертою рiшучiстю, почнуть сходитись стінки рiвчака й, не дивлячись на божевільнi крики й шалену метушню, задушать свою необачну офіру й знову розійдуться. щоб манити людей» [1, с. 59].

2-й епізод: рiвчак i «людожер».
3-й епізод: Ваня i Митько.

Використано прийом новелістичного випередження подій.

2-а ситуація 4-й епізод: Жучка покусав скажений собака.
5-й епiзод: Жучка застрелили i кинули в рiвчак.
6-й епізод: Митько веде Ваню до конаючого Жучка.
7-й епiзод: хлопці добивають Жучка у станi садистського шаленства.

3-я ситуацiя 8-й епізод: жах перед заслуженою карою:

«Слiз не було, й тому-то Baнi все важче и важче, немов на груди з кожною хвилиною наклалалась нова вага...
О-о-о-о! - стогнав Ваня, i в цім стогнанні вже не було дитячого плачу. Це був крик матері, що бачить, як катують ії дитину. це було зiтхання людини напередодні смерті [1, с. 64]

4-а ситуація 9-й епізод: Ваня полюбив казки i хоче знайти відповідь: хто буде в пеклі, чи
добрий Бог?

5-а ситуація 10-й епізод: фобії, зорові i звукові, вiдчуттєво-дотиковi галюцинації.

6-а ситуація 11-й епізод: Ваня знову повертається на місце, де дотлівали рештки Жучка,
спокутувати гpix:
а) чарiвник із золотим костуром (уявний образ);
б) Ваня вимолює прощення;
в) Ваня чинигь наругу над прахом Жучка.

7-a ситуація 12-й епізод: нічні фобічні жахи на стресовій основі. Фінал вiдкритий.

У стресовiй шкалі особистості Вяні виділяються два альтернативні полюси, створюються два взаємодіючi кoнтинiуми як дві форми свідомості. Унаслідок цього розвинувся процес, який психоаналітики називають «екстерналізацією стресової монотонії» з пониженням можливості самостійного виходу з кризового стану. Спостерігається також феномен «інвертування» мотивів, тобто їх перебудови, коли ті, що гальмувалися, спонукуються до дiї; відбувається задоволення парадоксальних потреб у негативних емоціях, але розрядки при цьому не настає. Отже, якщо підійти до поведінки Baнi з чисто психологiчного погляду, то його реакції, дії, фантасмагоричні марення супроводжуються емоційним переживаниям, обдумуванням їх і переоцінкою у двох xpoнoтoпiчниx площинах: дії i її аналізу, коли часовии iнтервал майже зникає.
Даною новелою В. Підмогильний в психоалгоритмічному paкypci поставив одну з найскладніших проблем - проблему добра i зла, гpixa i його спокути i художньо втілив цю проблематику комплексом стресових, рефлекторно-емоційних переживань.
Подаємо психограму новели В. Підмогильного «Ваня» (рисунок) та пояснення до неї.
.

Психограма новели В. Підмогильного «Ваня»

Світла горизонталь до якої поривається душа Вані

Лінія спадної градації, що виражає депресивні стани Вані, які символізують втрату моральних детермінант
і трагічну суперечність людини й дісності в пошуках гармонії буття

Пояснення до психограми новели «Ваня»

Квадрат АВГБ умовно символiзує текст.
Лінія А - В - світла горизонталь поривань душi Baнi.
Лiнiя Б - Г - втрата моральних iмперативiв.
Лiнiя Х - У - координатна й одночасно сюжетна вicь домінуючого трагізму новели.
Цифри 1 - 26 - nepe6iг психореакцій Вані, взаємодія зовнішніх i внутрішніх станiв суб'єкта i об'єкта та ix взаємовпливи.

1. «Ваня боявся степу» [1, с. 58].
2. «...здригаючись від жаху» [1, с. 58].
3. «...з передсмертного жаху» [1, с. 59].
4. «...тихенько засмiявся від радості» [1, с. 59].
5. «...захололi руки й ноги...» [1, с. 59].
6. «...злий на Митьку» [1, с. 60].
7. «...йому зробилось боязко» [1, с. 61].
8. «Серце Вані застукотіло...» [1, с. 61].
9. «- мені боязко, промовив Ваня» [1, с. 62], «співи самого лiсу - сумнi, як горе» [1, с. 62].
10. «...почав озвіріло бити...» [1, с. 63].
11. «...в очах, широко розплющених очах світилось щось тупе й дике» [ 1, с.63]. .
12. «-А-а-а-а...- несамовито заверещав Ваня» [1, с. 63].
13. «Biн почував, що зроблено щось негарне» [1, с. 64].
14. «Але всередині в нього переверталась важкими клубками горна туча й надушувала на
тендiтні груди маленької людини» [1, с. 64].
15. «... стало жалко чогось такого, що немовби уже розбите було..» [1. с. 64].
16. «В своїм риданнi Ваня мовби хотів вилити свій сум, сум серця..., цей
сум побільшувався, обплутав Ваню, як туман невблаганний, густий i непрозорий»
[1, с. 64].
17. «Йому соромно було показати своє обличчя. бо здавалось, що на обличчi написано
все й yci прочитають те, що Ваня сам уже ховав від себе у темнiй глибині душі»
[1, с. 65].
18. Починаються фобії, галюцинації: « ...коли ж світом опановувала темрява, то кожний
шелест глибоко турбував Ваню» [1, с. 67].
19. Вимолювання прощення «хотілось зробити щось i цим «щось» спокутувати свій гpix»
[1, с. 68]
20. «Тиха баннiсть засмоктала у середині. Тепер Ваня зовсім певен був, що Жучок
помститься» [1, с. 68].
21. «3лiсть, несподiвана и владна, опанувала Ванею» [1, с. 69].
22. «Ваня радісно шепотів. -Ага, ага, злякався» [1, с. 69].
23. «...почав його душити» [l, c. 69]. 3aв'язується діалог:
- Що це таке, Жучок? - питає Ваня - Жили ми з тобою гарно, я кожного дня виносив
тобі хлi6a, кісток, a iноді й м'яса, а ти гриэеш мене» [1, с. 69].
24. «Льодовий жах. Вiд котрого німіли й тремтіли ноги, розростався.заволодівши yciм
Ванею» [1, с 70].
25. «Свiдомiсть свого безсилля страшенно пригнiчувала Ваню Biн почув, як завмирає в
ньому життя» [1. с 70].
26. «Ваня не своїм голосом вереснув i зомлiв» [1, с. 70].

Фактично новеліст створив образну психограму стресу, змоделював coцiaльно-психологічний субсидром: змiнa спілкування, потік свiдомостi, сновидiння, жахи, внутрішня монологізована мова, фобiчнi, депресiйнi стани, якi визначають своєрідність конфлікту дитини з дійсністю. Емоціональний його аспект, за психологічною концепцією 3 Фрсйда, спрямований також на розгадку неусвiдомлюваних процесів підсвідомоті та детермінації їx моральними та соціальними факторами.
Наведемо контрастні, антонiмiчні картини, що перебувають в опозиції: «Хотілось щоб зараз із гущавини очерету вийшов чарiвник з золотим костуром i сказав:
- Ваню, хочеш, я тебе з'їм, а зате Жучок буде жити?
Ваня вiдповiв би без вагання:
Іж швидше...» [1, с 68].
«3лiсть, несподiвана й владна, опанувала Ванею, й він з гарячими очима почав обурено топтати гниле м'ясо, що чавкалопід ногами.
- Не боюсь тебе, ти клятий. не хочеш вибачати, ось тобі! - кричав Ваня й, скінчивши цю дику наругу, засмiявся; сміх його луною пронісся над байдужим 6aгновищем й завмер в
очеретах» [1, с 69].
Психоаналітичне трактування існування в людині двох урівноважуючих систем - позитивної і негативної мотивації - подав В. А. Файвишевський: «Потреба в біологічно і психологічно негативних ситуаціях проявляється настільки широко, що ця тенденція, будучи абсолютизованою без врахування її підпорядкової ролі по відношенню до потреб в позитивній мотивації, може викликати ілюзію існування у живої істоти прагнення до загрози як самоцілі» [2, с. 443]
Невротичні симптоми Ванi, якщо слушно їх зважити, витлумачити й ycвідомити проблему протидії, безумовно, мають в інтерпретації В Пiдмогильного глибший резонанс, ніж це оцінюється критикою, i в йогo психоаналітичній концепції сприймаються як застереження без тих політичних домислiв, якi приписували йому.
Психоалгоритмічна модель, самоорганiзуючим елементом якої є Ваня, має свою внутрiшню структуру, що програмується зовнішнім оточениям, з яким здійснюєтьсяобмiн морально-етичною та естетичною інформацією. Вона уявно посилається Богу, Maтepi Божiй як прохання прощення.
Говорячи про психоалгоритм та його різноманiтнi новелістичнi конструкції у новелах
В Підмогильного, специфiчнiсть художньою руху мотивів, розгортання конфліктів, ми не
забуваємо про безмежні можливості літератури у твореннi характерiв. «Варто лише психології доторкнутися людської особи, як вона повторює те, що завжди говорилось літературою, але робить це не так вдало», - стверджує Г. Олпорт [3, с. 9].
Ми висловлюємо думку про поєднання двох пiдходiв - психологічного i лiтературознавчого - обидва з яких потрiбнi для комплексного вивчения особистості. Пам'ятаймо про те, що про Достоєвського написано бiльше психологічних праць, ніж літературознавчих, українські
психологи до В. Підмогильного навіть не зверталися. Лiтературний опис характеру
здiйснється зображально-виражальними засобами; характер як спосіб життя, як особлива «життєва» реальнiсть служить метою художнього пізнання дiйсностi, вiдокремлюючи особистий план, чи краще сказати, смисл. Спираючись на цю думку і беручи за приклад новелу «Ваня», наголошуємо на iї внутрішній змістовій викiнченості, a вірогідність та icтиннicть характерів не доказується, як i в творах про життя дітей Аксакова, Толстого, Франка, Стельмаха, Довженка, Гончара та ін., бо характери в них рухаються на базі внутрішньої логіки самоконфронтації в морально-етичному аспекті.
3 погляду психології можна зробити дещо парадоксальний висновок про недостатнiсть
мовних зacoбiв у зображенні і аналізі складних явищ переживания та художнього опису вiдчуттів («я уже більше не - я») надто ж, коли в аналіз уводяться такі катеторії, як час, простір,
розщеплення особистості, самоаналіз, вираження авторської свідомостi тощо.
У новелi В Підмогильного «Ваня», як i в інших, ставиться проблема вартостi людини. І цей ціннісний її аспект є логічною основою трагічної вини тоді, коли у душі стикаються добро i зло, які в полярнiй діалектичності постають як певна синергетична одиниця особистості. Якраз у кульмінаційному моменті зіткнення цих онтологічних начал як морально-етичних та естетичних категорій виявляється гуманістичний пафос новеліста, розшифровується його глибокий підтекст у дусі категоричного імперативу: і найдосконаліша людина, і злодій мають одну і ту ж цінність, «бо від святого до злодія існує безмежно багато незамітних переходів» [4, с. 30].
Сам процес їх протікання має чимало спільного із зображенням психічних процесів у творах Достоєвського. Типологічні паралелі з творчістю Достоєвського висвітлюють ще недослiджену проблему Бога i абсолютної вартості житгя в екзистенціальній концепції В. Підмогильного. Але якшо гepoї Достоєвського (Кирилов, Раскольніков, Карамазо») вірять у можливiсть раю на землі через моральне очищения, Ваня та й iншi гepoї В. Підмогильного не вірять у таку можливість та, як Великий Інквізитор (за трактуванням Мацейни), вони в підтексті авторської свiдомостi, попри прояви первiсних інстинктів, беруть усю вину на свої плечі і утверджують інші духовні абсолюти, життєвим підтекстом підносячись до зaпoвiдей Христа або заперечуючи їх. Типологічна спільність з героями Достоєвського виявляється в оцінці сутності смислу людського життя, критерієм його у В Підмогильного є рівноцінність людської особистості в умовах соцiальної нерівності людей (социіальність у новеліста психологізована, а психологічність соціалізована і естетизована, що є однією із характерних рис стилю письменника). Незалежно від цієї нерівності за будь-яких соціальних, політичннх, культурних умов та ступеня особистого розвитку кожна людина має безмежну ціннiсть, наділена моральною свiдомiстю i статус ії особистої шкaли не потребує доказiв, бо «одержує свою верховну санкцію не ззовнi, а із самої себе» [4, с 29].
Типологія мотивів добра, зла, гpixa, злочину і сльози Достоєвського у новелі «Ваня» має свою мipy, ущiльнену жанровими канонами і сфокусовану на дитячу душу. Справдi, голограма ії на тлi суспільних npoцeciв уражає трагічною тональністю i має щось спільне з ідеєю Достоєвського. У російського письменника філософська проблематика добра, злa, гpixa i спокути має глобальний характер та полiфонiчну і дiалогічну (за Бахтіним) форму філософського осягнення людської сутності з ії загальнолюдським та релігійним забарвленням.
Зіставлення двох концептуальних авторських описiв - характеристик створює логічний аспект думки: Достоєвський розв'язує в описі стану Альоші Карамазова поставлені морально-етичнi проблеми в ix філософському, релiгійно-гуманістичному контексті, В. Підмогильний порушує проблеми ї залишає їx відкритими, започатковує той новий екзистенціальний виток, що утвердився в творах Сартра, Роб-Грiйе, Гойтісоло, Камю та iнших західноєвропейських письменників i флософiв.
Ідея верковної цінності людcькoї особистості передбачає абсолютне добро i трактується
В. Пiдмогильним у бiблійному дусі: через гpix i покару, неусвідомлене дійство гріха і
усвiдомлювану моральну самопокару, коли втрачаєтъся віpa в людей і в Бога, якi б могли пробачити скоєний гріх i наблизити катарсисний фінал морального очищения. І все ж
новеліст не відкидає перспективу виходу із суперечностей, залишаючи право вибору за героями, а відтак і зло долається і переборюється художнім його зображенням і естетичною оцінкою. При цьому людина В. Підмогильного підноситься в нову іпостась абсолюту: вона є не тільки носій зла, вини, гріха, покари, спокути, а й перетворення їх нею та іншими в нову гармонію, без якої життя в тих суперечливих формах, в яких є і в яких може проявитися по-іношому, втратило б зміст.
Якщо людина є синергетичний феномен, то пізнання нею самої себе і дійсності є тим непередбачуваним, яке програмується як дійсністю, так і самою людиною. Високий ступінь непередбачування майбутнього складає саму суть людських вчинкiв - цe стосується поведiнки героя в новелістиці В. Пiдмогильного. Г. Ніколас, І. Пригожин ставлять кардинальне питання: чи здатна еволюція в цілому привести до глобального оптимуму, чи кожна гуманітарна система являє собою унікальну реалізацію деякого стохастичного процесу, для якого не можна встановити правил зарані? Методом математичного моделювання вони встановлюють природу непередбачуваності гуманітарних систем. Їх моделі допомагають зрозумiти непередбачуваність вчинків героя в новелах В. Підмогильного, зумовлюваних соціальними обставинами, iндівідуальним психостаном та запрограмованістю авторської свiдомості вiдповiдно до художнiх моделей та концепцій зображення, особливо тоді, коли ця непередбачуваність є виявом абсурдності свiту i людини в ньому. І тоді непередбачуванність дiй i вчинків персонажiв постають художньо вмотивованими, концептуально обгрунтованими психоаналітичним методом художнього відтворення абсурдної дiйсностi й людини в ній.

---

Бiблiографiчнi посиляння

1. Підмогильний В. П. Оповідання. Повість Романи / Вступ. ст. упоряд. i прим.
В. О. Мельника, Peд. тому В. Г. Дончик - К°, 1991.
2 Файвышевский В. А. О существовании неосознанных мотиваций и их проявление в
поведении человека // Бессознательное: природа, функции, методы исследования -
Тбилиси, 1978
3. Олпорт Г. Личность проблема науки или искусства? // Психология личности. Тексты /
Под ред. Ю Б Гипперейтер. А А. Пузырея - М , 1982
4. Туган-Барановский М. И. Три великих этических проблемы (нравственное мировоззрение
Достоевского ) // К лучшему будущему. Сборник социально-философских произведений.
    - М, 1996
.

п

______________________________________________________________________________________________