.
.
Синій
вечір
Хлюпоче море - наче перший сон,
лягяє хвиля тихо на коліна,
торкає щоки тепла сива піна,
і квилить чайка, з вітром в унісон.
Душа летить у згустки синяви,
по вінця повниться, кипить, гримкоче...
Як тепло тут, в обіймах моря й ночі,
і вже не видно пінної канви.
Приносить хвиля облизень грози,
краплину крові та уламок віри:
жахливий фатум, стогнуть груди ліри,
у море тоне зірочка сльози.
Здригнувся морок. І застигла мить.
Тривога впала чайкою на плечі...
Який бездонно тихий синій вечір!
А десь у когось - серденько болить.
1999
.
<........................>
.