.
.
     Злотаві омани

Осінь.
Просинь.
Підступливі очі,
що у небо манили мене...
Я пила твої чари охоче -
сподівалася: смуток - мине.
Я босоніж ходила покоссям,
заплитала калину в вінок,
розліталась дзвінким стоголоссям,
до високих злітала зірок.
Я купалась у барвах духмяних,
що бентежили душу мені.
На світанні вогнисто-багрянім
сопілчані почула пісні...

Та на плечи упали тумани,
заплелися у коси дощі.
Осінь.
Просінь.
Злотаві омани -


і сонати твої,
і вірші.

                                            2000

<........................>
.

п
_____________________________________________________