.
.
     X I I. Самотність

Тріщить вже скриня від срібла і злата,
та в серці нашім - вічна ненасить.
А час настав задуматись на мить:
«Не маю сина і забув про брата -

кому ж лишиться спадщина багата?..»
Удвох було б нам значно краще жить:
міцніє скручена удвоє нить,
а вже в сім'ї, напевно, міць каната.

Нас грів у холод поки ще вогонь,
та не замінить він людських долонь,
бо не підтримає в лиху годину,

бо ворога бороти краще вдвох...
«Один живе - як при шляху горох», -
лишіть примовку заповітом сину...