.
.
   *  *  *

Я не молюсь про зустічі з тобою:
вже думати про це - великий гріх
(збирав колись гріхи у рваний міх - 
щось врешті змилось талою водою,

щось квочкою пригребене рябою,
бо викликало у курчаток сміх).
Хотів я бути кращим, та не зміг,
бо все життя розмірене судьбою.

То не лічу я в розпачі літа:
мене не полонила суєта,
бо бачиться не все в пахмурім тоні.

В молитві не розтуляться уста,
хоч в мить оцю для мене ти - свята,
бо знову кров пульсує в сиві скроні...

<.......................>
.

п
.