.
.
   *  *  *

   (з поеми «Іуда Іскаріот»)

Він обмовляв людей, та не завжди,
бо раз Христа зустріли зловороже:
взяли каміння і побили б, може,
бо учні всі набрали в рот води.

Єдиний крок лишався до біди,
здалось, що їм ніщо не допоможе:
вготоване для учнів смертне ложе
і Вчителю, який привів сюди.

І тут апостоли побачили гебрея:

Іуда плазував, сміявся з Назарея:
«Не одержимий Він, а шарлатан!..»

Смерть відступила, бо сміялись люди.
Апостоли ж, наслухавшись Іуди,
страждали, наче від глибоких ран.

<.......................>.

.