.

Доброго дня, шановний отче Василію!

Надсилаю текст народної казки, записаної на Катеринославщині Іваном
Манжурою "Не судьба, а щира правда ". Також подаю на Ваш розсуд невелику розвідку,
яку можна використати при подачі тексту в кінці книжки (якщо це доречно).
Поскільки це перше видання твору окремою книжкою після журнальної публікації,
то на цю унікальну подію (твориться літературна історія!) було б добре зазначити
і звернути увагу читача як сьогоднішнього, так і майбутнього.

З повагою Н. Василенко

З неопублікованої
фольклорної спадщини Iвана Манжури

Іван Іванович Манжура (1851-1893) - видатна постать в історії української фольклористики. Його біографію та наукову діяльність ґрунтовно дослідили М. Сумцов, М. Биков, Т. Романченко, В. Білий, М. Мочульський, І. Березовський, Л. Каширіна. Його фольклорні записи високо оцінив академік О. Потебня, визначивши їх точність і документальність. Схвальну оцінку І. Манжурі як великому знавцеві народної творчості, звичаїв, мови дали відомі українські вчені М. Драгоманов, Д. Мордорвець, М. Янчук, І. Франко. Останній називав його «сильним і совісним збирачем етнографічних матеріалів».

З початку 70-х років XIX ст. І. Манжура жив на Катеринославщині. Упродовж 1871-1873 pp. він мандрував селами губернії, збираючи зразки народної творчості, вивчав мову, побут, культуру і звичаї степовиків південної України. З 1876 р. він уже постійно мешкав на Катеринославщині - то в самому губернському центрі, то поблизу нього - в селах Мануйлівці Новомосковського та Олексіївні Олександрівського повітів. У 80-х роках XIX ст. І. Манжура працював у газетах «Екатеринославский листок» (згодом - «Днепр») і «Степь», де з 1884 р. друкував свої фольклорні записи та невеличкі етнографічні розвідки.

Початок 70-х років XIX ст. був, за визначенням самого І. Манжури, початком його фольклористичної діяльності, і цей поштовх дала йому саме Катеринославщина. Мандруючи пішки селами степової України та Слобожанщини (сусідня Харківська губ.), І. Манжура зібрав близько тисячі пісень, сотні легенд і казок. М. Сумцов зазначав, що до цих записів можна ставитися з повною довірою, а були вони такими документально точними завдяки тому, що поет усе життя вивчав і глибоко знав та відчував живу народну мову. Це засвідчує й той факт, що іноді важко відрізнити його літературні стилізації від справжнього фольклорного твору (це стосується зокрема, казки «Лиха Година»).

«Манжура входил в глубь народной жизни, проживал в крестьянских хатах, на пасеках», - згадував М. Сумцов. Ось де секрет таланту Манжури як письменника і як фольклориста! Записи він робив не з пам'яті, а безпосередньо з народних уст. І ще в тому, що записував усі жанри, які траплялися в його фольклористичній практиці - прислів'я, загадки, повір'я, замовляння, казки, міфологічні та історичні легенди, а головне - діалектну лексику свого краю.

Що стосується фольклорної прози, то величезну добірку його записів надруковано у збірнику М. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы» (1876). Вони становлять більше половини збірника.

Як відомо, за життя І. Манжури було видруковано лише один фольклорний збірник - «Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях И. И. Манжурой» (1890), редактором якого був О. Потебня. У ньому близько 200 казок та легенд. Продовженням цього збірника був ще один, виданий Харківським історико-філологічним товариством уже після смерті поета - 1894 р. Це «Малорусские сказки, пословицы и поверья, записанные И. И. Манжурой в Екатеринославской губернии». Його редагував М. Сумцов. Сюди ввійшло 42 прозові твори, записані в Новомосковському повіті Катеринославської губ., насамперед нові варіанти казок, які не траплялися ні в збірниках І. Рудченка, ні у виданні М. Драгоманова. Високо оцінили цей доробок ученого Ф. Колеса, та й сам М. Сумцов, який знову ж таки звернув увагу на те, що «достоинства этнографических записей Манжуры обусловлены прекрасным знаним народной речи и пониманием художественных красот её».

Якщо уважно подивитися на географію записів казок, то можна побачити, що більшість із них зібрано саме на Катеринославщині у Катеринославі та Новомосковську, в Павлоградському (села - Кам'янка, Мануйлівка, Гупалівка, Одинківка) та Олександрівському (села - Олексіївка, Покровська, Новогригорівка, Благовіщенка, Трьомсинівка, Синьогубівка, Біляївка, Вербова) повітах. Отже, найбільше записів казок зроблено в Олександрівському повіті (тепер Запорізька й частково Дніпропетровська області), у самому серці Запорозького краю, у слободах, які були засновані козаками на історичній території Запорізької Січі.

У Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України зберігається невеличка рукописна збірка казок, яку, очевидно, І. Манжура підготував до друку, бо на титулі зазначено: «Ив. Манджура. Сборник сказок. Издание Книжного Магазина В. Е. Алексеева в Екатеринославе». Вона знаходиться у фонді Київського цензурного комітету. Імовірно, це ті казки, які з певних міркувань цензор не допустив до друку, і за життя фольклориста їх так і не було опубліковано. Три з них віршовані переспіви народних казок «Чорт на одробітках», «Лиха Година» та «Злидні» були опубліковані вже в XX ст. у збірниках творів І. Манжури 1955,1961 та 1980 рр. Ще одна казка «Не судьба, а щира правда» залишилася поза увагою фольклористів і літературознавців, про неї не згадують у своїх монографіях про Манжуру ні М. Бернштейн, ні І. Березовський. Вперше введено в науковий обіг цей прекрасний фольклорний твір авторами цієї статті. Текст казки було опубліковано в журналі «Народна творчість та етнографія» 2008 р. (№3). Не виникає жодного сумніву, що казку записано з уст народу. Хоч І. Манжура ніде не зазначає ні місця, ні дати запису, однак, зважаючи на мовний колорит, можемо сміливо припустити, що записано її у 80-90-х pp. XIX ст. на Катеринославщині, і навіть точніше в Олександрівському повіті. Колоритними є не тільки мова казки, а й картини міського побуту, життя купців та міщан, які вона відображає з етнографічною точністю. Тут дізнаємося про парубоцтво та шлюбні звичаї, зокрема, побратимство, яскраво змальований весільний обряд (запросини на весілля, боярування, дівич-вечір, застілля і особливо комора). Щодо поетики казки, то вона має ознаки і фантастичні, і побутові, адже, очевидно, створена в пізніші часи. Сподіваємося що цей унікальний твір приверне увагу як читачів, так і фахiвців.

Наталія Василенко, старший науковий співробітник музею "Літературне Придніпров'я"

Людмила Іваннікова, кандидат філологічних наук

п

____________________________________________________________