.
Батьківській заповіт

 

Десь-то-не-десь вже давненько
Хлібороба, дід старенький,
На хазяйстві
проживав,
Чималі достатки мав,
А по ним йому і шана
-
Де-то краща, ніж для пана
Чи попу від парахвян -
Бід усіх ішла селян.

 

От зібрався він вмирати
Та й став синові казати:
«Коли, синку, твоя хіть
Між сусідами прожить
Так, щоб шану від них міти,
То повинен ти робити
Усе так
же, як і я,
Не вмре доленька твоя!

 

Перве те - коли рушаєш
Ти у царину, так маєш,
-
Щоб нікого не стрівав
І добридень не казав.
Друге, сядеш коли їсти,
То щоб хліб був у користі
Тобі наче мед тривний»,
-
Проказав та й вмер старий.

 

Поховавши ото батька,
Син розкидувать став гадки,
Як ту сповнить йому річ,
Щоб минати перестріч.
Буду,
- дума, - виїздити,
В
же як матиме угріти
Сонце добре під обід,
Скрізь пусти й-бо тоді слід.

Й друге діло не трудненьке,
Щоб то хліб, як мед, ласенько
Я щоденно уживав.
Це
- колоду підодрав
Та і їж, як заманеться...
Що ж ласіше поведеться
-
І про панський хоч роток -
Як щоденно той медок?»

От і став так замишляти:
Ік обідові рушати,
Щоб не стріти ні духа,
Мо
же, тілько ховраха...
Часом хто ж і попадеться,
Та з добриднем озоветься,
То він, наче той храбуст,
Ані пари на те з уст.

Як обідати ж сідає,
Мед самий, було, лигає,
І яких, яких потрав
Задля меду він не мав!
І коржі, і заминачки,
Пампушки і затирачки...
Лоти ласо отак їв,
Поки бджоли перевів.

Ще не минуло і году,
Все хазяйство, мов у воду,
Поміж пальцями пішло,
І йому усе село
Насміялося у вічі
За його дурний той звичай
Не здоровкатись з людьми,
Наче мов із татарми.

Як доживсь
- хоч побиратись,
Ну тоді й до діла братись:
Ниньки в поле виїздить,
Одного тілько глядить
На лану до сонця стати,
Швидше діло прикінчати,
А як їсти, то коли б
Хоч черствий попався хліб.

Став щиріше братись поля.
Знов вернулась йому доля,
Це ж до сония виїздить,
Як вже пильно не глядить,
Все нікого не стрічає,
Бо раніш усіх рушає.
Тут він перве й розібрав,
К чому батько те казав.

Та і друге
- як у полі
Ось наробиться доволі,
Ще добренько вголода.
Хліб черствий, сіль та вода
Де за мед немов ласіші
Та й в роботі способніші.
І з тих пір він до
смерти
Блюв цей звичай до щерти.

>
.

п

__________________________________________________________