.
Кобзар
Кобзар-переходець бреде ось селом,
На плечах полатана свита;
Нависла сивизна йому над чолом -
Линіє на сонці, немов серебром
Де тирса росою укрита.
Дві торби і з боку, ціпок у руці.
Бандура стара під полою,
То хліб його вбогий, за неї людці
Шанують старого і хліба корці
Дають нескупою рукою.
Дійшов
go корчми
він та й сів - спочива,
Селяне його
оступили:
- Відкіль
та куди це бредеш, голова?..
Аж
гульк, і чарчину один налива:
- Ану, підкріпи лишень сили...
- Та там заспіваєш, як наші діди,
У давні минулії роки
Стиналися з ляхом, тікали з орди,
Та все не зазнали такої біди -
Яка це підводе нам боки...
Всміхнувся старенький, бандуру і зняв,
Станове її ік коліну.
Налагодив струни, істиха приграв;
Здалося, на цей час її він питав
Що грати, - неначе людину.
А далі ось пісня буяє, росте.
По струнах рука так і ходе;
Співає сліпенький козакам про те
Минуле та вільне життя їх святе,
Про славні предівські походи.
І голос навкруги, немов серебро, -
Дзвенить, виростає старечий...
І чується в пісні ревучий Дніпро,
Теперішнє лихо, й минуле добро,
І тирси хвилястої речі.
Під пісню ту гордо - мов віч устають
Славетні батьки України,
I мріє селянам десь кращая путь...
І думки далеко кудись їх несуть,
І кращі їм мріють години...
<............................>
.