.
10 березня
1861-1886
Двадцять п'ять минуло років
Вже, як Україна
Поховала, оплакала
Мученика сина.
Як ховала, побивалась,
Щиро присяглася
Не забуть його довіку,
Та й не спромоглася
Хреста йому по сі пори
Справити до діла,
Щоб то люди не забули,
Де його могила.
Над Дніпром десь та могила
Сумна, одинока
Забудьками заростає...
Наче заволока,
А не син в ній України
Кращий спочиває...
Отак пам'ять його чесну
Матінка кохає!
Тільки вітер повіває
Сумно над тобою
Та про славу твою шепче
З тирсою сідою,
Бо та слава не поляже,
Щирий наш земляче.
Вона світові розкаже
Доленьку ледачу,
Що тебе колись спіткала,
Завдала в неволю
За твої криваві сльози
Про людську недолю.
<............................>
.
________________________________________________________
|