Повільний сонет
Коли покличе інший світ - далекий,
прозора і ясна музика заколише,
прийде, покій, прийде висока тиша...
задніє вічний день, а світ минущий смеркне;
коли лежатиму на одрі погребовім,
всьому чужий, до всіх людей байдужий -
мій тихий прах в чеснім вінці терновім!
моя рука, блаженна й безоружна! -
не треба сліз, сльоза, вона - пекуча,
не треба слів, бо слово може ранить.
Пісні мої? Вони ж таки болючі!
Не співи то, а дзвін кайданний!
Пройдіте мимо, стишено і думно.
Пройдіте вольно, ледь схиливши чоло...
Одну лиш мить свого сумного суму!
Одну лиш тінь свого живого болю!
Далеко там, у сяйві днів предвічних,
за гранню таїни - у світі тому вишнім!
душа моя листа до вас напише.
Забувши
все миттєве-чоловіче,
чи спогада, хоча би як колишнє -
мою (схололу!) кров, мої (погаслі!) вічі?
Літо, 1973
Володимирська централь