.
.
* * *
Ех, і літає! Як літає
Той розтривожений літак!
Мої літа вгорї гойдає,
Годину вірну виглядає,
Щоб сісти зморено відтак.
А від землі
йому вітряк
Руками чорними
махає
І скрушно,
наче дід, зітхає,
Що не злетить
й собі ніяк...
І я між ними, мов дивак, -
Крилатію, а не літаю!
Ні, не літаю, лиш питаю:
- Чого ж то дні, немов литаври,
Видзвонюють у небо так?
Чого крилатію? - питаю...
Хоч, мабуть, добре
зроду знаю,
Що на негоду крила
маю...
Раз у житті людина
- птах!
.
<...........................>
.
_____________________________________________________
|