.
Лідія Яценко

ВІДСВІТ ЩИРОГО ЗОЛОТА

                                                                                                 ...Місто було щире золото,
                                                                                                 подібне до чистого скла

                                                                                                                                            Об'явлення від Іоанна 21.16

     Маленькі «захалявні» книжечки, мереждані віршами та крихітними казками-притчами, - листи поета з ув'язнення до доньки, якій на початок листування виповнюється шість років, - «Дисти до Марієчки». Читаєш - і як у воді висвічується обрис, що завжди асоціювався із словом «світлий» спливає на пам'яті ім'я, яке для богатьох в Дніпропетровську 70-80-х років було прапором українства, знаменням долі та доби. Спершгу, вочевидь, не задумані в рамках епістолярного жанру, «Листи до Марієчки», однак, сприймаються як своєрідний цикл, і навіть цілісний твір і своєю динамікою розвитку, де у хронологічному розміщенні вибудовується певна композиція.
     «Бог є любов», - каже Святе Письмо, І людина з вдячністю вимовляє: «Бог є краса» (Діонісій Ареопагіт). Естетизація родинних стосунків вібувається за символікою «Святого сімейства» та національної художньої традиції, згадаємо шевченківську живописну «Селянську родину», де віночок батьківських рук охороняє й осіняє дитину. Подана в ідеальному піднесенні родина поета - мати, дружина, дочка - стає для нього в ув'язнені на чужині уособленням його України, волі та Батьківщини, далекого краю, «там дім збудовано для мене». Як згадує дружина поета Орина Сокульська, стараннями якої видано цю неординарну книжку, він писав окремі листи для кожного члена родини, навіть оформляючи особливо листи до доньки. 
     Вже в першому хронологічно листі збірки міститься ключ до мистецької образної трансформації. Розкривається ії підгрунтя: «А найбільш золотого кольору долинає до мене од вас iз мамою - такі ви вже стали для мене (i були там від початку!) славні та золоті.. Як i ви до мене, я завжди повернений у ваш бік, як сонях до сонечка, до свого золотого кольору». Цей наскрізний «візантійський» (епітет, що зустрічаємо неодноразово в поезії Сокульського) колір божественного сяйва, як тло ікони, вириває життєву ситуацію із побутового плану, переносить ії в інший ідеальний вимір.
    

В першому листі з'являється i лірична героїня циклу - донька iз своїми малюнками, що не вміщаються удвох кімнатах, переливами кольорів, заповнюючи відстань розлуки, вона стає своєрідним співавтором-спів6есідником поета у діалозі.
     У наступному листі, присвяченому дню народження Марієчки, і далі вимальовується ця постать музи поета iз святим ім'ям та вінком золотавого кленового листя на чолі, вона зливається з образом дівчини, побаченої поетом в юності на вулиці Львова, та образом української осені - його улюбленої пори року. Поруч накреслюється i друга лінія образної концепції - світло та світ.
     Християнський пантеїзм з його постулатами: «Все, що дихає, нехай хвалить Господа» та «Все премудрістю своєю сотворив єси», яскраво розкриваючись в «Марієччиних вipшax» («Добридень, дерево», «Нам із деревом удвох» тощо), проймає всю образну тканину листування (спостереження про 6удівлю хмар із вікна камери, образне осмислення у дереві роду двох родинних гілок: степ, Дніпроі Карпати. Він виступає i як традиційна персоніфікація образів природи i як концептуальна особливість пейзажу настрою, лірики поета.
     В цьому переконують своерідні прозові мініатюри - маленькі новели-притчі, що, i як Маріеччині вірші, входячи в загальний шар листування, естетично довершені i самостійні. Не випадково логічним завершенням цієї єдиної поезії в листах стає саме такий «ліричний відступ» - Зоряний дощ. В паралель першого листа тут з'являеться ліричний герой - сам автор. 3'являеться таким хлопчиком, як Марієчка. Це «Надьчин Іванко». Відбувається його власне преображения в поета милістм Божою, коли йому вздкривається зоряне небо («Одягнувся у світло, як ризу, i небо поставив, як шатра». Псалом 103), оскільки на початку відбувалося мистецьке перетворення листів - поштовх доньки до творчості.
     Безкрає світло - це щире золото, що, як тонко відзначив видатний сучасний знавець української ікони Дмитро Степовик, завжди теплого, ясно-гарячого кольору, зводить у єдину гармонію вci переливи кольоpiв, надихані Марійчиними малюнками, мальовничістю українського краєвиду и народною традицією («Квітка біла, голуб голубий, думки відцвітають вишнево й блакитно»). Все осяває сяйво, його золотавий відсвіт, фаворський вогонь вічної пicнi. 
     У Івана Сокульського лишився рід i народ, i донька Марія Сокульська, яка продовжує малювати, неначе за батьківським заповітом в одному злистів: «Є таке, що можна передати тільки фарбами».Чине звідси така гармонія, чистота, світло i спокій, ввдсутність афектації, дидактики i декларацій в цьому народженому любов'ю твоpi, поезією в листах, унікальному листуванні «до Марієчки», що може правити за взірець омріяної yкpaiнської християнської культури, ії красного письменства.
 
п
.