.
23 грудня 1984 р.
Дніпропетровськ
Дорога Людмила Іванівна!
Всі ці дні, як
повернувся з Москви, перебуваю під нездоланним враженням від зустрічі з
Вами. Стоїте Ви перед моїми очами, Ваша кімната, де
все пронизане Кедріним, весь час
думками повертаюся до Вас, навіть не можу
засередитись, аби працювати. То вирішив
написати Вам. Може, поговорю з Вами на аркуші
паперу, - й заспокою мою бідолашну
збентежену істоту.
Як пішов я від Вас
тоді, 19.X I I., то одразу поїхав на
Пушкінську, в магазин «Друкарськи машинки», – і мені там дуже поталанило. Я
купив аж дві пачки (по 1000 арк.) чорної
копірки і 12 чорних стрічок (лент). Тепер нам цього
добра вистачить на рік-півтора. Я це
Вас дуже прошу нічого для мене не діставати й не
морочитись з посилкою, а ті 10 крб.
хай Вам будуть для гостинців від мене на Новий рік,
чи до Дня Вашого Народження
(адже я тепер знаю, що Ви народилися 31 грудня 1908
за ст. стилем, або 13 січня 1909 за
новим – так же?).
Прочитав
я й Іріні Миколаївні показав ті три главки, що Ви мені люб’язно
подарували.
Нам вони сподобались. Пишите Ви просто і точно,
випукло, об’ємно, умієте 2-ма – 3-ма
словами створити повноцінний образ. Напр., Фадєєва.
Я вже не кажу про Анну Андріївну.
А, Антокольский! Це точно він! Викликають щем у
серці Ваші спогади про дитинство.
І дуже гарна річ – «Именинний пирог». Якщо
дозволите, я спробую запропонувати цей
етюд «Дніпру вечернему» (або «Днепровской правде»)
– до Дня народження Дмитра
Борисовича (і про себе) – зробите цим неоціненну
послугу російскій літературі.
Уже нині неупередженим
людям, справжнім шанувальникам російскої поезії ясно, що
Дмитро Кедрін – класик, що його спадщина увійшла
назавжди до скарбниці російської
поезії і, ширше, - російської культури.
Ігноруйте, гордо
відкидайте жалюгідні спроби недоброзичливців Кедріна пошкодити
його пам’яті. Ці людці караються власною
неспроможністю наблизитись хоча б до рівня щиколоток Кедріна. Через це й
сатаніють!
Їх катує їхня ж амбіція,
бо вона безпідставна, порожня. Вони лютують бо Кедрін
залишився, а вони ні. Кедрін залишився назавжди в
історії російської поезії. І з тим
залишитесь й Ви, Людмило Іванівно, бо Ви завдяки
Вашій подвижницькій праці по
збереженню, пошуку й публікації його творів
незаперечно входите в поняття «Кедрін».
Дмитро Кедрін – великий (скоро цей епітет стане
загально визнанним) російський поет.
Поезія й ім’я його – безсмертні. Разом з ним
безсмертні й Ви. Будьте гідні цієї свідомості.
Я казав Вам, коли був у
Вас, і ще з більшим переконанням кажу це тепер, що наша
перша зустріч поселила в моєму серці й душі почуття
осяйної радості. Я Вас шанував,
поважав, високо ставив, любив заочно, а тепер, коли
наяву зустрівся з Вами, всі ці
почуття поглибилися, зміцніли, стали більш
дійсними. Ваше обличчя української
степовички, з милими скіфсько-сарматськими рисами,
мені до болю рідне. Ваша праця, захоплення, сподівання, мені близьки і
зрозумилі.
Бажаю Вам здоров’я,
наснаги, високої працездатності і якнайоптимальніших результатів
у здійненні задуманого.
Ірина Миколаївна
вклонюється Вам і шле якнайсвітліші побажання.
Світлані Дмитрівні та
іншим Вашим рідним наші Новорічні поздоровлення.
З Новим роком! З Днем
Народження!
Схиляюсь перед Вами, цілую
Ваші руки.
Гаврило Прокопенко.
P. S.
Ви за 50 років не забули
рідної української мови, говорите цілком вільно, як я
переконався. То віднині писатиму Вам
по-українському. А Ви пишить російською (щоб
не заважала думка про помилки) Згода?
.
<...................>