.
.
     Мудрощі болю

Під сизою джргою сплять очерети.
Сполошено чайка кигиче, мов плаче...
А може, то чайка шукає удачи,
влітаючи в сонячні вірші поета?
Під сизою джргою сплять очерети.

Поету незатишно в білому світі - 
він сам би до Сонця порвався з туману,
але не дають незаживлені рани:
у леті крутому - поету згоріти.
Поету незатишно в білому світі.

З ту мукою й мукою - мудрощі болю,
як вирів життєвих протурберанці...
Кріз сумнівів сито туману стодола
просіється густо: геть, мислі-вигнанці!..
За тугою й мукою - мудрощі болю.

Коли усе ясно - не виснуть тумани.

І чайка тривожно уже не кигиче.
Співця тоді істина мудра не кличе,
хоча йому люди співають осанну, - 
бо все уже ясно - не виснуть тумани.

                                        2000

<................................>
.

п