.
.
* * *
Мені укотре снишся ти,
зім'ята постіль...
О, як тепер тебе сягти?
Я хочу в гості.
Що поєднало нас тоді -
гріх насолоди?
У тім коханні, в тій біді, -
смак нагороди!
Кохання радощі живі,
екстазу муки
(усе солодші та нові!) -
душі принука.
За смертний гріх належить нам
і смертна кара...
Та відкривається сезам -
щемливі чари.
Що радість нам дає, - святе!
Бог не осудить всує.
О, як ми вірили у те,
що
Небо - чує!
Все бачив Місяць з висоти -
таїн апостол...
Навіщо знову снишся ти,
зім'ята постіль?
2000
<................................>
.