.
.
* * *
Іду над ставом по отаві,
що вся у сріблі тьмяних рос,
і слухаю: шепочуть трави,
і джміль гудить, як паровоз.
І тайни зоряного неба,
де кожна зірка - діамант;
а Місяць, осмутнілий лебідь,
поміж зірок - неначе франт.
Зірки зорять мені у вічі,
і я, одвіку вільний птах,
вчуваю крила у запліччі,
ширяю гордо в небесах.
Бо знаю: десь в космічній далі
у загадковому півсні
крізь ніжну патину печалі
ти усміхаєшся мені.
2000/
<................................>
.