|
. «Вир революції»
Ні, я не Уїтмен. В. Поліщук Літературно-мистецький збірник “Вир революції”
(Катеринослав, 1921) є знаковим
за своїм змістом і художнім оформленням
у культурному просторі
України першої половини ХХ століття. Історична пам’ятка пореволюційної доби, бібліографічна рідкість
(1440 прим.), одне з не багатьох джерел, за яким нині досліджують
модерні течії в українській літературі, малярстві, театрі; видання, на шпальтах якого вміщено зразки літературознавчої думки;
літопис мистецьких подій у Катеринославі - Січеславі 1921 р. та в інших культурних центраах України. Збірник з’явився в тяжкий для України
час стараннями поета-авангардиста
Валер’яна Поліщука
(1897-1937), професора Петра Єфремова (1885-1930), молодого прозаїка, перекладача, «схильного до психольогизму» Валер’яна Підмогильного (1901-1937). У
1920 р. Валер’ян
Поліщук у Києві видав перший збірник літгрупи «Гроно», в якому брали участь Гео Шкурупій, Михайло Терещенко, Дмитро Загул, Павло Филипович, Юрій Меженко та інш. В «Дорогах моїх днів» В. Поліщук згадував: «Зібраний матеріал до другого збірника
“Гроно” я повіз із собою до Катеринослава, куди запросив мене І. Немоловський,
тоді завідувач губНО. Наші матеріали
поповнились оповіданням
В. Підмогильного, критикою
професора Петра Єфремова і таким чином, як етап динамізму, влітку 1921 року з’явився “Вир революції”. Про
те, як я бідував знов у Катеринославі тоді, та і всі ми, є
що розповісти. Їли ми юшку, де плавало кілька галушок. Купити не було за що. У місто
заглянула холера. Проте я з
Єфремовим тягнув “Вир революції”, — він правив коректу, я випускав, сам
перевозив тачкою синій цупкий
папір, на якому було друковано
“Вир”, містив нарбутівські
кліше, що набрав у Києві, а Підмогильний передруковував нам на машинці нечитабельні тексти, бо збірник набирали учні друкшколи і не могли інакше розібратися. Паралельно я випускав книжку “Вибухи сили” тиражем 200 примірників. Ходив я у штанях із мішка, подертих по саме неможливе, відпустив бороду, яка тягнулася
на шиї
з розхристаної брудної сорочки. Босий і без шапки, я, мабуть, мав вигляд дуже
мальовничий, бо коли мене
зрідка зустрічали мої товариші по катеринославській 1-й гімназії,
вони мене не впізнавали, або
з подивом запитували, чим я займаюсь, і я, свідомий своєї
гідності, відповідав: “Я
— український письменник». Оформлювали збірник
відомі українські
художники київської графічної
школи: обкладинка роботи В’ячеслава Левандовського (1897-1962) - художника, аніматора,
одного із засновників української мультиплікації.
Фронтиспис до збірника
- Марка Кирнарського (1893-1941). Історик
мистецтва Ф. Ернст писав,
що «робота Кирнарського над графікою дала незабаром наслідки такі вдалі й
певні, що художник почав постійно працювати для видавництва. Першою його роботою був фронтиспис для журналу «Гроно»
1920 р… Найулюбленіші його декоративні мотиви генетично зв’язані з українською народною творчістю: з малюнками української кераміки, з візерунками
вишивок тощо.» Віньєтки належать
видатному майстру
книги Георгію Нарбуту
(1986-1920). У збірнику
надруковано одне з найталановитіших оповідань В. Підмогильного
«В епідемічному бараці»;
поема «Бунтар» та низка поезій
В. Поліщука з його провідною статтею “Динамізм у сучасній українській поезії”. Конструктивний динамізм
В. Поліщука був у контексті
подібних європейских течій. Митець був обізнаний на французькому конструктивізмі Фернана Леже і Ле Корбюзьє; німецькому (Ервін Піскатор, Георг Гросс, Вальтер Гропіус), знайомий із відомим художнім
інститутом “Баухауз”. Стрижнева формула
динамічного конструктивізму
В. Поліщука – урбанізм, індустріалізація побуту,
верлібр розвинулася наприкінці 1920-х рр. у концепцію спіралізму. Теоретик нового напрямку в літературі, український Уолт Вітмен розмірковував над архітектонікою
віршування та викладав оригінальні думки на шпальтах
«Виру»: «Писати строфами обов’язкового розміру, механічно вставляти лишні слова
(і це почувається дуже часто навіть у найбільших майстрів слова) тоді, коли я
вже все сказав, але ще не зробив п’яти
потрібних тактів – це ж рабство, і поет, який хоче втілити
теперішнє життя так або інакше, а воно ж ніяк не піддається, щоб
його втиснути в рямці, повинен іти за ритмами життя, ритмом моря, що хвилюється, а не танцювати під штучного тактометра. Це ми бачимо в творах геніального Шевченка...» Український мистець-авангардист
Анатоль Петрицький (1895-1964), говорячи про сучасне українське мистецтво на сторінках «Виру», вважав, що головним елементом
художньої площини, «що дає естетичне, зорове (фізіологічне) відчуття, є ритм ліній, гармонія кольору, взаємовідношення світла та відчування матеріялу… Люди
навчаться кохатись,
“дивитись” на малярство, а не шукати
сюжета, літературного, псіхольогичного
оповідання, анекдота, образу, “як живого”,
натурально-фальшивого Івана Івановича,
Івана Петровича і т. д., питаючись: “що намальовано, або хто це». Д. Зінківець у «Театральних здобутках української революції» дав розлогу
характеристику що до репертуару всіх українських театрів, звідки «ми можемо собі уявити
всі етапи українського театру за час революції
на Україні і переконатись в перемозі європейського репертуару на українській
сцені...» Перший поцінювач творчості В. Підмогильного й В. Поліщука під псевдонімами В. Юноша і П. Тромов (професор Петро Єфремов) надрукував у збірнику ґрунтовні розвідки «Поет чарів ночі» та «Від ясної панночки до Уолта Уїтмена», які й досі
не втратили своєї актуальності. З розділу «Культурна хроніка» дізнаємося, що
Петро Єфремов виготував
до друку: «Твори
А. Кащенка (6 томів),
переклад «Короткої історії
мови академіка Шахматова,
дві праці про Шевченка: «Поема «Марія» і «Слідком
за Господом Богом»; працював над темами «Натуралізм в українській літературі» та «Історична повість в українському письменстві»; перекладав історичні романи Г. Сенкевича «Quo vadis?», Мережковського «Юліян Апостат» і «Леонардо да Вінчі»;
редагував випуски серії «Українські народні байки і казки». У примітках до цього розділу редакція давала пояснення з приводу назви міста Січеслав : «Чому Січеслав, а не Катеринослав?
А тому, що пора нам перестати
славити розпутного ката українського народу, царицю
Катерину ІІ, назвою міста
нашого, славити ту, яка
разом з «першим, що розпинав нашу Україну», «другая доконала вдову сиротину» (Т.
Шевченко)…». Збірник «Вир революції»
лишається унікальною пам’яткою писемності доби Українського відродження, яке невдовзі зазнає повної руїни, а найкращі представники культурної еліти будуть фізично знищені:
серед них -
Петро Єфремов, Валер’ян Поліщук, Валер’ян Підмогильний… Ст. Н. Співробітник
музею «Літературне Придніпров’я» Ірина Мазуренко _____________________________________________________________________________________________ |