.
.
Біла пороша
От і знову зима
Сипле біла пороша,
І здається;
Що здалеку хтось мене кличе...
І зажура -
Душі невмолима сторожа -
Повертає до мене чавунне обличчя.
І в уяві,
Неначе хозарські намети,
Де сидять
Вузькоокі підступні кагани,
Попливли, закриваючи сонце,
Замети...
Не замети -
Жахливі чукотьскі бархани.
Там лежить
Мій талан
В крижаній домовині,
Поряд снять побратими -
Вже скоро піввіку...
Виють хуги над ними,
Гудуть хуртовини,
Ніч полярна примружує білі повіки.
<.......................>
.