.
.
Мореля

Заквітчена травневим інеєм
Про щастя марила мореля,
Над нею ткала ноту-лінію
Мажорна сонячна тареля.

Гула земля, руда, порепана,
Ласкута, мов живіт омара,
А за Дніпром, як з міді клепана,
Погримувала жовта хмара.

Лише тоді, як люто й боляче
Шмагнули по квітках градини,
Мореля зойкнула, у розпачі
Гілля простягши до людини.

Так лячно і трагічно-високо
Знялося материнське соло,
Що я себе з нестями висмикнув
І розіп'яв, як парасолю.

Став між морелею і хмарою,
Як є - реальністю і снами,
Аби цвіла вона і марила
Багряночолими синами..


<.......................>
.

п
____________________________________________________