* * *
У суботу удосвіта
Рано я устала,
Подивилась на годинник -
Шість годин стояло.
Подивилась я і мовчки
Тихо вийшла з хати
На подвір'я, щоб ранкову
Зорю зустрічати.
У суботу рано-рано
Надворі стояла,
Ранковую зорю ждала,
Тихо промовляла:
«Ой, зіронько моя ясна,
Ти всюди сіяєш.
Ой, може, ти, моя зоре,
Про синочків знаєш?
Чи вони іще живенькі,
Чи вони здорові,
Чи скоро вже повернуться
Рідненькі додому?»
Друге новорічне свято
В хату зазирає,
А синів моїх коханих
З походу немає.
...У садочку стою пізно,
В синю млу дивлюся -
Довго не йде синок Федя,
Не йде і Гаврусьо.
А навколо сніг біліє,
І мороз лютує...
Чи то живі сини мої?
Де вони ночують?
Чи де-небудь у окопі,
Чи в полоні в ката?
Бідна моя головонька
І
доля проклята!
2
січня 1943.
<.......................>
.