...
Юрій Вівташ
_____________________________________________________________________________________________
Долі, долі...
(подано уривками)
     Куди не кинь оком - скрізь покалічені долі, життєві драми, «мікрокатастрофи». А чи буває для окремої, особливо творчої особистості, якась «микрокатастрофа»? Невдача, життєвий крах такої людини - це загибель цілого неповторного світу...
    Михайло Романушко - одна з таких жертв. Поет від Бога, людина не від світу цього, волею долі спинився в Дніпропетровску. Почавши навчання на філфаці університету, був вигнаний за «вільнодумство» ще на початку горезвісних 70-х.
     Життєва ситуація загострилася. Жив допомогою друзів і постійно писав... Спроби влаштуватися до редакції були безрезультатними.
    Ще один оберт долі: виготовляв на металургійному заводі якісь колеса - вищі людського зросту.
Для яких це брежнєвскьких ракетопланів точив рафінований поет ті колеса? Може, це було тим п'ятим колесом до збанкрутілої системи, завдяки якому вона й закульгала?
    Проте продукував Михайло ті залізаччя недовго - звільнили як «профнепридатного». Та й чи колеса робити, коли ти від Бога поет?
     Пише Михайло Романушко постійно, за будь-яких умов. І не тремтить над написаним. Як колись Сковорода, вірші роздавав і залишав там де вдалось зупинитися. На якийсь рік йому посміхнулася доля - влаштувався кореспондентом районки на Дніпропетровщині. Звільнили за «націоналізм», за те, що не такий, як усі, за власний вираз обличчя. Це ж було гріхом смертним! 
І
ось Михайло - робітник комунгоспу (работа переважно на дахах), спортінструктор у колгоспі, кочегар, просто безробітний. Стара історія, повторена в долі поета чи не сотий раз.
     Чим же викликав він гнів на себе? Адже в переважній більшості вірші Романушка аж ніяк не публіцистика, не політичні заклики. Це пронизливо щирі, аж до без захисності прозорі поезії. Рафіновано виточені, по суті, камерного звучання. Це благородний сплав української національної поетики з елементами західноевропейського модернізму. Проте поезії Романушко - і це правда - були вільними! А це вже недопустимо.
     Довелося виїхати до братнього Казахстану, в напівдобровільне заслання... Там Михайло і притих - бракувало повітря, землі, голосу, України... 
     Нижче подаємо... кілька власних віршів поета різних часів. Так, мало, бо зрештою, тут, на Дніпропетровщині, архів Михайла Романушка розтягнуто, розвіяно, і не тільки вітром.
    Нехай же ця публікація відкриє ще одного маловідомого широкому загалу поета, стане виявом уваги до ще однієї жертви «застою».
.
п
______________________________________________________________________________________________