.
На зламi дорiг

                                Пам'яті В. Підмогильного


В полярну світлу ніч імла над Соловками,
і, як там не дивись, не видко у майбуть...
Лиш постаті якісь плетуться під зірками

то сотні чистих душ свої хрести несуть.

 

Край крижаних питань, де навіть сни болючі,
де важко уночі зітхає океан...
І все ж у снах
Чаплі, весна, дніпрові кручі.
Куди це ти біжиш, юначе Валер'ян?

 

Засвітиться крізь дим миттєвість неповторна:
листок із клена впав на січеславський брук.
Вдень і вночі риплять важкі червоні жорна,
й трагічний олівець сам вислизає з рук.

 

Про що напишеш там, у закутку барака,
де вітер дранку рве із даху потайком?
Ще владарює ніч, але якийсь служака
за декілька хвилин волатиме: "Підйо-ом!.."

 

І щось там промовля невіглас в портупеї
про шал пташиних зграй, про передчасний сніг...
Ковтнула безліч днів жахлива одіссея,
годинник загубивсь на зламі двох доріг.

Кривавиться зоря, і солдафонство п'яне
тирана прославля, благенький свій статут...
Та є ковток води, є аркуш, Валер'яне,
і слово
вільний птах розірве сотні пут.

.

<............................>
.

п

______________________________________________________