.
*   *   *

 

Розбився глечик, тьмяні черепки
миттєво розлетілись по бруківці,
і я дивлюсь, немов через віки,
куди потраплять глиняні мандрівці.
Хоч як не склеюй долю день по дню, з
багнути глину
сподівання марні...
Народжений з рухомого вогню
цей глечик із козацької гончарні.
Коли у воду грудень заглядав,
від подиху ледь ворушились вінця.
Крижинками вкривалася вода,
зимові пропонуючи гостинці.
Але в оазах хатнього тепла,
що линуло до тіла звідусюди,
дзвінка вода із глечика текла
на плечі юнок, на сяйливі груди...
Немає ні образ, ні каяття,
лише тисячолітній досвід глини,
в якім всесильних променів злиття,
сільських криниць розчахнуті глибини.
Летить вода
бентежна, молода,
що мінить наші рухи, жести, риси...
Коли розбився глечик,
не біда,
ще вдосталь є небесного замісу.

.

<............................>
.

п

______________________________________________________