.
Розмова
В забутому саду,
настояному на
достиглості плодів, дзижчанні сивих ос,
під пізній передзвін бунтливого вина
за тесаним столом надвечір зберемось.
Ті, хто блукав давно у куряві доріг,
і ті, кого нема сьогодні поміж нас...
У графіці гілок живуть обличчя їх
на вічнім тлі небес, відкритім повсякчас.
Той побратим згубивсь, а той гука з імли
крізь чорториї снів, невтомний шал дощу...
Не всі вони в цей день на поклик мій прийшли,
хоч кроки та пісні ще здалеку я чув.
За тесаним столом в забутому саду,
освітлені здаля ліхтариками груш,
розмову поведем, як довгу череду,
неначе саме в тім – рятунок наших душ.
Спинились на межі гінких тисячоліть
і прагнемо себе в цю осінь відшукать.
Оглянемось назад – така пітьма стоїть,
заглянемо в майбуть – суцільна непроглядь.
Хотіли мати час, в якім немає зрад,
і мріяли прожить, уникнувши образ...
Тоненьку сяйну нить простяг між нами сад,
у пам'яті зберіг давно
забутих нас.
.
<............................>
.