.
*  *  *


І ти, сонечку!
(Підмалювати вуса...)
І
ти, сніже!

(Кружляють срібні літаки..) 
І ти, моя порадонько, Марусю,
В отакім

Зухвало-чудернацькім капелюсі!
Кому поскаржимося, 
Що немає схрону

Від Хроносових (цур йому!) хрумків,

Від тих  іржавих їкл

Що нас щодень таки трощать потроху,

Як осягаймо попереднюю епоху,

Розпочинаючи якийсь новітній цикл...

Так! Нас пильнує щире небуття,

Бодай хоч з будь-якими будяками,

Та дещо натіка... і натяка

На щось таке, що тількечки утям!

 

<...................>

_________________________________________________

 

п