.
.
Сергій Кравцов
м. Львів
Синагоги Західної України
Першим серйозним дослідженням
єврейської apxітeктypи загалом i cuнaгoг зокрема на теренах України був
розділ Георгія Павлуцького в багатотомній «Истории русского искуства» Ігоря
Грабаря (М., 1909. - Т. 2). Пізнше їx досліджували та описували польські
дослідники Марія i Казимир Пехотки, Меер Балабан, Елеонора Бергман, Казимир
Мокловський та іншi. 3 українських дослідників варто згадати ще Георгія
Лукомського, Федора Ернста, Петра Юрченка.
Видатний внесок у
справу дослідження i публікації єврейських пам'яток в Україні зробив американський
архітектурознавець українського походження Тит Геврик - колишній президент
Українського музею в Нью-Йорку. Низка його публікацій в журналах «Діалоги»
(Єрусалим) та «Пам 'ятки України» спонукала й наших пам'яткознавців звернутися
до цiєї теми: у №№ 3, 4 «ПУ» за 1989 рік Тит Геврик видрукував багатоілюстровану
розвідку «Синагоги». Там ішлося, власне, тільки про дерев'яні споруди.
У № 2 за 1996 рік «ПУ» Tит Геврик подав грунтовний нарис «Муровані cінaгoги
в Україні i дослідження їx». Перелічені публікації Т. Геврика супроводжуються
бібліографією.
Львівський інститут
«Укрзахідпроектреставрація» у 90-х організував обстеження та інвентаризацію
нерухомих пам'яток єврейської культури на теренах Західної України. Тепер
цi обстеження слід поширипш на всю Україну - щоб точно знати скільки, де
i яких пам'яток збереглося після комуністичного погрому i нацистського
геноциду. Наступним етапом має стати укладення i публікація якнайповнішого
Каталога нерухомих пам'яток єврейської культури в Україні. Маємо працювати
над цим спільно - євреї та українці. Бо цi надбання, належаны єврейському
народу, безсумнівно, становлять вагому частку icтoрико-культурної спадщини
Української держави, i соме ця держава несе міжнародно-правову відповідальність
за їx збереження.
12.05.97
Віктор ВЕЧЕРСЬКИЙ,
головний редактор журналу «Пам'ятки України»,
керівник апарату Koмicії з питань відтворення пам'яток при Президентові
України.
Західна Україна
до 2-ї світової війни була важливим осередком єврейської культури. Найбільше
скупчення євреїв припадало на Галичину - в кращі часи там було 257 релігйних
громад, що становили бл. 5% світового єврейства. Хвилі єврейської еміграції
розносили по всьому світу взірці матеріальної й духовної культури «галиціонерів»
- місцевих євреїв. Архитектура синагог становить одну з важливих складових
цiєї культури. Вперше євреї в Галичині згадуються 1030 р. Правдоподі6но,
єврейське населения Галицько-Волинського князівства було нечисельним, складалося
з купецтва, займалося торгівлею. 3 2-ї пол. XIV ст. місцеві євpeї
перебували під опікою польських королів i магнатства. Протягом XIV-XVIII
ст. вони відіграли, можливо, не дуже почесну, але важливу роль у розвитку
цього краю як банкіри, купці, орендарі, корчмарі, ремісники. Як i всюди,
євреї утворювали окремий прошарок, який ніколи не змішувався з рештою суспільства.
Всередині цього прошарку вони були відкриті для впливів, що приходили з-поза
меж провінції. Єврейство Галичини й саме було потужним генератором духовного
життя: саме тут народився i розпочав свою діяльність Бал Шем Тов, засновник
хасидизму. В Галичині були поширенi такі релігійно-громадські рухи, як
сабатаїзм i франкізм, а згодом - єврейське Просвітництво. Під владою Австро-Угорщини,
а пізніше - Західно-Української Респу6ліки i Польщі євреї прагнули повноправності,
водночас уникаючи асиміляції. Релігійне, культурне i громадське життя євреїв
було надзвичайно жвавим до 2-ї світової війни, але з приходом нацистів
багато пам'яток єврейської icтopiї та культури було зруйновано. На жаль,
цей процес тривав i в повоєнні роки, проте бл. 80 споруд синагог збереглося
донині.
Єврейська архітектура
регіону привернула увагу дослідників з кінця XIX ст. Над цим питаниям працювали
В. Лущкевич, А. Гротте, Р. Вишніцер-Бернштейн, М. Балабан, А. Шишко-Богуш,
Ш. Зайчик, Г. Лукомський, Д. Давидович, М. i К. Пєхотки, А. Каштан, Дж.
Вигодер, Б. де Брефни, К. Г. Kpiнскі, Г. Шварц. Т. Геврик, Т. Губка,
3. Яргіна, Е. Бергман та ін.(1).
В літературі з досліджуваних
питань було описано певну кілкість пам'яток, виявлено основні типи синагог
Галичини, запропоновано декілька гіпотез становлення i поширення цих типів,
викладено певні міркування щодо стилістики синагог. Тим не менше, більшість
передвоенних авторів виходила з принципів мистецтвознавства кінця XIX -
1-ї пол. XX ст., оперувала відносно вузьким колом пам'яток, яке практично
не розширювалося в повоєнні роки. Отже, проблема переосмислення єврейської
архітектури Галичини набуває щораз більшої актуальності, що пов'язано з
досягненнями останніх десятиріч як у загально-теоретичних, так i в регіональних
студіях, які нагромадили значний порівняльний матеріал з icтopiї мистецтва
християнських конфесій. На нашу думку, найперспективнішими видаються пошуки
в місто6удівельному й типологічному напрямках, а також у галузі іконографії
сюжетів монументального мистецтва. Принаймиі наступні дослідження мають
передбачати сумлінну документацію вcix збережених пам'яток єврейського
мистецтва, зокрема архітектури - синагог, інших споруд, як-от: будинків
рабина, кантора, різника, лікаря, микви (лазні), бейт-мідрашу (молитовної
школи), кошерних яток, лікарні (або притулку для старців), сиротинцю. Слід
звернути увагу на те, що в українській мові синагога найчастіше називалася
«школою», що відповідало латинському «Scuola Judeorum» та єврейському «шул»,
на відміну від гебрайського «бейт кнесет» та його грецького відповідника
«синагога» («дім зборів»). Серед українців уживався також вираз «божниця»
(від польськ.
«b
nica»),
а серед євреїв - вирази «бейт тфіля» (гебр. «дім молитви»), «клойз» та
«штібл» щодо невеликих синагог, найчастіше хасидських.
Синагога в Шаргороді Віницької області. 1589.
Забудова єврейської дільниці,
на відміну від християнського оточення, в малих містах, зазвичай, не мала
присадибних ділянок, i будинки розділялися вузькими проходами, ймoвipнo,
для зменшення небезпеки пожеж. У середньовічних гетто більших міст, зокрема
у Львові й Перемишлі, будинки прилягали один до одного i здіймалися на
багато поверхів, оскільки територія дільниці була досить обмежена. Єврейським
кварталам невеликих містечок властива значно менша регулярність, ніж християнським.
Можливо, цьому спричинився особливий правовий статус єврейської громади,
яка від середини XVI ст. обкладалася поголовним податком, що зменшувало
увагу до регулярності нерухомого маєтку, зокрема ділянки. Це впливало на
планування еврейських дільниць, які вражали мальовничим безладом. Із зростанням
єврейського населения у XVIII ст., проникненням євреїв до колишніх неєврейських
дільниць місто в цілому часом набувало маломістечкового вигляду.
В деяких місцевостях,
де з наростанням контрреформаційної нетерпимості євреїв було виселено за
оборонні межі міста, з'являлися передміські єврейські райони - такі, як
Лан у Дрогобичі та Бліх у Самборі. Ці дільниці піддавалися численним нападам,
часто горіли, i тому важко судити про їхнє первісне планування за пізнішою
картографією. Особливі «єврейські» міста - скажімо, Гнин під Городком i
караїмський Кукизів, було засновано наприкінці XVII ст. Обидва поселения
вирізнялися регулярним планом, притаманним містам-магдебургіям, а Кукизів
навіть користувався Магдебурзьким правом. Ці два приклади свідчать, що
нерегулярність не була неодмінною рисою єврейських дільниць, а набувалася
внаслідок численних пожеж, переділів i перебудов.
Відповідно до обмежень,
що накладалися католицькою церквою або магістратом, синагога не могла нi
перевищувати житлових будинків, ані мати багатого декору, i тому найбільше
враження назовні справляв ії о6'єм. Синагоги здебільшого займали ocтpiвнe
положения в оточенні значно нижчої й біднішої забудови. Ця особливість,
а також певні деталі архітектурного вистрою, зокрема атик або вежа, на
думку Ш. Зайчика, до певної міри робили iї подібною до ратуші.
Синагога кін. XVI - XVII ст. Гусятин Тернопольскої
обл.
Оскільки ззовні синагоги
мали бути скромними спорудами, які б не відрізнялися від оточення висотою
i декором, найбільша увага приділялася їхнім інтер'єрам. Найдавніший інтер'єр
частково зберігся в синагозі «Золота Роза» у Львові, побудованій італійським
архітектором Павлом Щасливим 1582 р. для ciм'ї багатого купця Ісаака Нахмановича.
Їі залу для чоловіків було перекрито двома прогонами готичних хрестових
склепінь, тоді як у цілому споруда завершувалася маньєристичним атиком.
Біма (підвищення для читання тори) цієї синагоги наближалася до центру
зали. Це був приклад перехідного типу синагог XVI ст., які вже не мали
колон на пoвздoвжнiй oci, на відміну від готичних синагог Німеччини i Чexiї,
i виявляли тенденцію до центричної побудови простору, звичайної для архітектури
бароко. Остання особливість була наслідком як літургічних вимог краківського
рабина Моше Ісерлеса, під чиїм впливом перебувала львівська громада, так
i загального розвитку європейської apxiтектури. Найближчі аналоги цього
типу споруд XVI ст. - краківська синагога Рема та синагога в угорському
місти Шопронi. Давня синагога в Сокалі являє собою дещо пізнішу відміну
цього типу, позбавлену готичної конструкції. Певні риси сокальської синагоги,
зокрема наявність кутових нішок-тромпів, наближають ії до синагоги в Замості.
Новим явищем в архитектурі синагог Галичини з дргої чверті XVII ст. була
дев'ятипольова схема, де простора чоловіча зала перекривалась дев'ятьма
полями склепінь, що спиралися на центральні опори. Перші приклади
цього типу мали зближені опори i центральне поле склепінь, менше від периметральних.
Є декілька припущень щодо причин виникнення дев'ятипольової схеми. Найпоширеніші
гіпотези було висунуто ще А. Гротте та
М. Балабаном (2). Згідно з ними дев'ятипольові
синагоги поєднували переваги готичних двонавових синагог, де осьові
опори підкреслювали центральну 6іму, з перевагами зальних приміщень. У
цих твердженнях є певний сенс, але можна додати, що виникнення нового типу
синагог, напевно, віддзеркалювало дедалі більшу роль польського єврейства,
зацікавленого у створенні власних взірців.
Нова львівська Передміська
синагога, побудована в 1624- 630 pp., започаткувала новий етап у розвитку
дев'ятипольової схеми, оскільки опори i підпружні арки в цій синагозі поділили
перекриття на дев'ять практично рівних полів. Розташування опор, віднесених
від біми, дозволило уникнути недоліків ранніх дев'ятипольових синагог,
де 6іма була занадто ізольована від громади масивними кам'яними опорами.
Певні риси Передмicькoї синагоги вказують на о6ізнаність архітектора з
популярним на той час трактатом X. Б. Вілляльпандо i X. Прадо «In
Ezеchiclem...» (3), ілюстрованим фантастичними зображеннями храму
Соломона, основаного за дев'ятипольовою схемою, прикрашеного сумішшю корінфського
i дорійського ордерів. Очевидно, поширенню іконографії єзуїта X.
Б. Вілляльпандо в Галичині сприяв Джакомо Бріано, наглядач за всіма єзуиїтськими
будівлями в малопольській провінції ордену протягом 2-го та 4-го десятиліть
XVII ст. Сам Дж. Бріано застосував характерну суміш корінфських капітелей
з дорійським антаблементом у проекті костьолу єзуїтів у Львові (4).
Втім, він не міг бути ні автором львівської Передміської синагоги, ані
дуже близької до неї за композицією та авторською манерою Острозької, оскільки
його не було в Речі Посполитій у 1620-i pp. Можливо, автором цих будівель
був Джакомо Мадлена, львівський цеховий майстер, котрий працював у Львові
i в околицях Острога, зокрема в Заславлі.
Синагога XVII ст. Жовква Львівської обл.
В iнтep'epі львівської
i острозької синагог було застосовано сліпий аркатурний пояс під вікнами
- декоративний мотив, що поширився надалі. Оскільки в полях аркатури розміщувалися
знаки зодіаку, цілком імовірно, що цей декоративний мотив пов'язувався
з дванадцятьма колінами Ізраїлю. Отже, задум дев'ятипольової синагоги був
метафорою табору Ізраїлю в пустелі (Числ. 2) i Храму, зруйнованого i очікуваного
в есхатологічному майбутньому, що відповідає схемам, запропонованим X.
Б. Вілляльпандо. Можемо припустити, що пiзнiшi барокові багатоярусні наметоподібні
дахи i котароподібні щипці були такими ж значущими символами, зображеннями
скинії.
В 1-й пол. XVII ст.
дев'ятипольові синагоги швидко поширилися по Речі Посполитій, а пізтніше
й по цілому світу слідом за вихідцями з Галичини, ставши певною ознакою
присутності «галиціанерів». В самому peгioнi цю схему було застосовано
до знаменитих синагог прикагалків Львова - Жовкви (1692) та Бродів (1742),
до інших відомих пам'яток, зокрема - синагоги Белза. Дев'ятипольова схема
синагог стала найпоширенішою в Галичині, витримала століття без суттєвих
змін: наприклад, синагоги Буська i Великих Мостів, побудовані наприкінці
XIX - на поч. XX ст., чітко дотримуються барокової схеми XVII ст.
Єврейське житло XVIII ст. Шаргород Віницької
обл.
Однак Дев'ятипольова
схема не була єдиним типом місцевих синагог, 6о чоловічі зали без внутрішніх
опор також поширювалися протягом XVI-XX ст. Їx перекривали кам'яними або
дерев'яними фальшивими бочковими склепіннями, що найчастіше зустрічаються
на Поділлі. Можливо, подільські євреї наслідували місцеві взірці, наприклад,
синагоги Тернополя або Сатанова, перекриті величезними бочковими склепіннями.
Синагоги цього типу збереглися досі в Бережанах, Олеську, Сатановi, Скалі-Подільській,
Чорткові (стара синагога), а згідно з джерелами, були також у Бучачі, Зборові
i в далеких од Поділля Ліську та Сяноку. Можна виокремити в цій гpyпi споруд
синагоги, перекриті бочковим склепінням як з підпружними арками, що походять
з XIX ст. (Чортків та Олесько), так i без них, - зведені в XVII ст. (Сатанів).
Дерев'яне перекриття синагоги в Бережанах складається з центрального дзеркала
i бокових падуг, на відміну від звичайних коробових фальшивих склепінь
інших синагог цього типу. Зальні синагоги були поширені i в інших країнах
Східної та Центральної Європи, i навряд чи є потреба означати їx як окремий
подільський тип.
Згадувані атики, вперше
впроваджені в архітектуру синагог у Старій синагозі на Казімєжу в Кракові,
очевидно, архітектором Матео Гуччі 6л. 1570 р., згодом стали певною ознакою
синагогальної архітектури. Атик мiг бути елементом укріплення, коли мав
справжні бійниці, але дуже часто він залишався даниною традиційному оформленню
екстер'єру синагоги. Зовнішнi стіни синагоги найчастіше прорізували великі
вікна, які пропускали досить світла для індивідуальної молитви, звичайної
для євреїв Галичини, проте виключали оборонну функцію синагоги,
Жіночі приміщення в
синагогах Галичини з'явилися, мабуть, у XVI ст., коли відвідування синагоги
жіноцтвом увійшло в практику. Спочатку це були прибудови до давніших споруд,
як, наприклад, дерев'яний бабинець старої передміської синагоги у Львові.
Західні прибудови, до яких входили вестибюль i приміщення для жінок, уперше
почали споруджуватися одночасно з чоловічою залою в XVII ст. У прибудовах
часом виокремлювалася мала (тепла) синагога, розташована, зазвичай, при
південній cтiні. Прибудови іноді завершувалися мальовничими пилоподібними
атиками, найцікавіші взірці яких можна було побачити в Жовкві, Лешневі,
Белзі, Сокалі (лише жовківська синагога зберегла його). Контури цих атиків,
як i тих, що вінчали головний об'єм синагоги, прикрашалися в XVII-XVIII
ст. бароковими деталями, які надавали спорудам багатшого вигляду порівняно
із синагогами кінця XVI - поч. XVII ст. В атаку гусятинської синагоги,
як i у формі пpopiзiв пшеворської, помітно орієнтальні мотиви, що, на нашу
думку, свідчить про проникнення рис сарматизму в архітектуру синагоги XVII
ст.
Бічні, південні i північні
прибудови для жінок додавалися із зростанням громади, i часом будівничі
передбачливо залишали закладені прорізи в повздовжніх стінах чоловічих
залів. Такий 6удівельний прийом зустрічається в синагогах XIX ст., зокрема
в Буську i Олеську.
Після того, як Галичина
ввійшла до Габсбургської монархії, збільшився вплив єврейського просвітництва,
або гаскали. Цей рух торкнувся також i релігйного життя євреїв, призвів
до поширення реформованого іудаїзму. В синагогах цiєї течії застосовувалася
органна музика, хоровий cпiв, часом жінки молилися разом з чоловіками.
Реформовані синагоги виникли в декількох великих містах здебільшого поза
традиційними єврейськими кварталами. Так, реформовану синагогу Темпель
було побудовано 1847 р. на Старому Ринку у Львові, а в Станіславі - 1899
р., на мicцi розі6раної в 1815 р. греко-католицької церкви Воскресіння.
Apxiтектypa цих синагог наслідувала європейські взірці, які пропонували
форми класицизму, або т. зв. стилю «рундбоген» з його характерними неороманськими
«ломбардськими» аркатурними поясами. Вперше цей стиль до синагоги було
застосовано в 1830-i pp. в німецькому місті Kacceлi з програмною метою
- наголосити на німецькій приналежності, лояльності громади (романський
стиль вважався за німецьку національну ознаку). Поширювався також т. зв.
мавританський стиль, який мав підкреслити орієнтальне походження громади,
а в очах cioністів - i майбутнє переселення до країни Ізраілю.
Інтер'єр синагоги «Золота Роза». Львів. Фото
1941 р.
Традиціоналістські
синагоги XIX ст. часом комбінували класицистичний екстер'єр або декорацію
в стилі «рундбоген» з дев'ятипольовою схемою внутрішнього простору.
Так, дев'ятипольова за структурою дрогобицька хоральна синагога наслідувала
кассельський взірець уже в 1842-1865 pp., проте «рундбоген» не дістав значного
поширення в Галичині, можливо, через відсутнють ідеологічних
передумов. Одним з найцікавіших прикладів тогочасної архітектури класицизму
є Велика синагога в Чернівцях, 1853 р. побудована під виразним впливом
архітектури Галичини. Портик цієї класицистичної споруди - це просто
сходова клітка жіночих приміщень; чоловічу залу перекрито дев'ятьма полями
парусних склепінь iз збільшеним центральним полем, на відміну від обох
вapiaнтiв традиційної схеми XVI-XVII ст., оскільки центральне поле - більше
від периметральних. Усі вікна бічних фасадів мають однакові зовнішні лiпні
обрамування, що мало 6 уніфікувати фасадну площину, яка насправді складається
з нартексу i чоловічої зали з відповідними більшими й меншими прорізами
вікон. Будівлю покрито наметовим дахом iз заломом, який надає всій пам'ятці
поді6ності до скинії в бароковій системі символіки. Отже, бачимо взаємне
проникнення рис бароко i класицизму в apxiтeктypi середовища галицьких
впливів у середині XIX ст.
Загалом архітектура
синагог Галичини навіть у XIX ст. видається надзвичайно консервативною.
Тим не менше, в деяких заможних i асимільованих громадах, зокрема в Дрогобичі,
можна зустріти синагоги, які йшли за тогочасною модою. Привабливу синагогу
в стилі віденської сецесії збудовано в цьому мicтi 1909 р., щоправда, відвідувала
й переважно місцева інтелігенція. Цікавою особливістю згаданоїі будівлі
була орієнтація Ковчега Заповіту на південь, а саме - в 6ік Єрусалима,
що було б неможливим в ортодоксальних синагогах, де Ковчег завжди орієнтувався
на схід. Слід зауважити, що в провінції впливи модерну іноді торкалися
лише декору, до того ж інтерпретація стильових деталей була часом наївною,
суто ремісничою.
Дерев'яні синагоги XVIII
ст., поширені в Галичині, Західній Білоpyci i Литві, були одним з найцікавших
явищ єврейської архітектури в Європі. Бaгaтi форми i пишний декор дерев'яних
синагог покликані були дати відповідь ортодоксального іудаїзму на cкромність
хасидських синагог. Ортодоксальні синагоги перекривалися багатоярусними
дахами iз заломами, тoдi як західна, північна i південна прибудови вражали
грою о6'ємів. Кутові вежі, або павільйони, можливо, символізували Яхін
i Боаз, дві опори в передсінку Храму Соломона - на користь цього твердження
свідчать гравіровані зображення на місцевих тасах (5). Інтер'єри
цих синагог перекривалися дерев'яними куполами, які часом спиралися на
чотири стовпи, повторюючи схему кам'яних дев'ятипольових синагог. Ковчег
Заповіту й біму часто 6уло вкрито майстерним різьбленням i поліхромовано.
Інтер'єри дерев'яних синагог у Ходорові, Гвіздці, Яблунові, Кам'янці було
розписано численними сюжетами, запозиченими з Біблії i традиційних коментарів
до неї, а також з фольклору. До композицій розписів входили молитовні таблиці,
інші написи. Cnoci6, в який заповнювалася внутрішня поверхня 6удівлі, а
також художня техніка могли бути запозичені з українського стінопису, на
відміну від вибору сюжетів та їхнього розташування, що глибоко корінилися
в єврейському мистецтві. Мається на увазі розмiщeння есхатологічних сюжетів,
а також зображень храмових атрибутів на східній cтiні, поблизу Ковчега
Заповіту, тоді як циклічні мотиви, зокрема, знаки зодіаку розташовувалися
по колу, оточуючи біму. Зауважимо, що ця схема зустрічалася в розписах
i дерев'яних, i кам'яних синагог. Можливо, такий розподіл сюжетів відображав
суто єврейське уявлення про історичний час, коли Месія являється лише один
раз, у майбутньому, якому відповідає східна стіна. Для порівняння зауважимо,
що в християнській сакральній архітектурі поділ об'єму церкви на бабинець,
наву i вівтар відповідае поділу icтopiї на три частини, позначені двома
пришестями Mecii. Оскільки синагоги Галичини спочатку не мали бабинця,
можемо припустити, що поява додаткового об'єму сакральної споруди відбулася
під впливом християнського культурного середовища, без помітного впливу
на догматику іудаїзму.
Дерев'яні синагоги Галичини
іноді не були настільки мальовничі, як відомі пам'ятки з Яблунова чи Гвіздця.
Деякі з них нагадували досить бідні кам'яні споруди. Одна з таких синагог
збереглася в закарпатському селі Великі Ком'яти. Це - дерев'яна синагога,
проте ії стіни, побиті ліщиною, отиньковані й побілені, імітують кам'яну
будівлю. Близьким аналогом до неї може бути кам'яна синагога у Великому
Бичкові.
Ще наприкінці XIX ст.
стало ясно, що синагоги Галичини - ціні пам'ятки icтopiї та культури. Втрати
й руйнування, пов'язані з 1-ю світовою війною, підкреслили ефемерність
багатьох пам'яток. У міжвоєнний час декілька інституцій займалося документацією
єврейської спадщини в Галичині. Деякі з них, зокрема Консерваційний уряд
при Львівському воеводському управлінні, Кураторіум для опіки над єврейськими
пам'ятками та Львівський історичний музей i Заклад польської архітектури
у Варшаві координували дослідницькі роботи в Галичині. В їxнix apxiвax
сьогодні з6ерігаються матеріали про десятки зниклих синагог. На жаль, більшість
довоєнних обмірних креслень не дійшло до наших днів; дещо ліпше становище
зі старими фотографіями та негативами. Рукописні джерела, як стосуються
єврейських громад, у місцевих apxiвax досліджено незадовільно, проте робота
провадиться. Тим часом стара література, що спиралася на важливі джерела
i результати натурних досліджень, оперувала обмеженим колом «класичних»
пам'яток, мимоволі спотворюючи реальну картину 6удівельної культури єврейських
громад у Галичині. Це додає актуальності роботі над Індексом єврейського
мистецтва, документуванню пам'яток, що провадиться спільно інститутом «Укрзахщпроектреставрація»
з Центром єврейського мистецтва Єрусалимського університету.
Зруйнована синагога XVII ст. Броди Львывськоъ
обл.
Фото В. Вечерського 1989 р.
Єрусалимський міжнародний
Індекс єврейського мистецтва було започатковано близько 15 років тому.
За першовзірець було взято Прінстонський індекс християнського мистецтва,
заснований ще на початку XX ст. Разом з усіма досягненнями Прінстонського
індексу в галузі методики вивчення творів о6разотворчого мистецтва Єрусалимський
індекс запозичив i деякi недоліки, зокрема, недостатню увагу до пам'яток
архітектури. Тим не менше Єрусалимський індекс було суттєво вдосконалено,
створено на його основі комп'ютеризовану базу даних про ритуальні предмети,
ілюміновані манускрипти, античні синагоги, станковий живопис. Індекс складається
з трьох розділів: о6'єктів, тобто пам'яток; сюжетів; 6ібліографії. Ці розділи
є відкритими базами даних, куди в перспективі може бути внесено вci пам'ятки
єврейського мистецтва з надежною додатковою iнформацією про їхній сюжет
та історію виникнення. Створення підрозділу архітектури синагог висуває
завдання органічного поєднання інформації про тектоніку, матеріал, композицію,
декор бувдівель з досягненнями в галузі вивчення іконографії єврейського
мистецтва. Наслідком цього може стати нове розуміння єврейської архітектури,
зокрема в Галичині, як єдності об'ємно-просторової композиції i програми
стінопису та інскрипцій, що розкриває задум творця пам'ятки. Такі узагальнення
можливі лише в разі інтердисциплінарних - історико-архітектурних, іконографічних
i текстологічних - досліджень, які сьогодні можна провести лише на міжнародній
основі, із залученням i українських, i ізраїльських дослідників.
--------------------------------------------------------------------------------
Бібліографія та примітки:
1.
uszczkiewicz
W. Sprawozdanie z wycieczki odbytej w lecie 1891 roku. // Sprawozdania
komisji do badania historii sztuki w Polsce. - Krakw,
1896. - Т. V. - S. 172-189; Grotte A. Deutsche, boehemishe und polnische
Synagogentypen vom XI. bis Anfang des XIX. Jahrhunderts. - Berlin, 1915;
Ba
aban M. Zabytki historyczne 
ydw
w Polsce. - Warszawa,1929; Wischnizer-Bernstein R. Mutual influences between
eastern and western Europe in synagogue architecture from the 12th to the
18th century. // The Synagogue: studies in origins, archaeology and architecture:
Selected with a Prolegomenon by Joseph Gutmann. - New York, 1975. - P.
52; Szyszko-Bohusz A. Materiay
do architektury bnic
w Polsce. // Prace Komisji Historii Sztuki. T. IV, z. 1. - Warszawa-Krakw-
Lublin-dz-
Pozna
-WiIno, 1930; Zajczyk Sz.
Architektura barokowych bnic
murowanych w Polsce. (Zagadnienia i systematyka materiau
zabytkowego). // Biuletyn naukowy, wydawany przez Zakad
Architektury Polskiej Politechniki Warszawskiej. - Warszawa. 1933. - №
4. - S. 186-195;
Lukomski G. Jewish art in the European synagogues.
- London-New York, 1947; Dawidowicz D. The synagogues of Poland and their
destruction. - Jerusalem, 1960; Piechotkowie M. i K. Polskie bznice
drewniane. - Warszawa, 1957; Piechotkowie M. i K. ydowskie
drewniane budowle kultowe w swietle Akt Centralnych Wadz
Wyznaniowych z lat 1815-1870. // Kwartalnik Architektury i Urbanistyki,
1987, z. 3-4. - S. 277; Kashtan A. Synagogue. // Encyclopaedia Judaica.
Corr. ed. V. 15. - Jerusalem, 1972. - P. 610; Breffny В., de. The synagogue.
- New York, 1978; Krinski С. Н. Synagogues of Europe: Architecture, History
Meaning. - Cambridge- Massachusetts-London, 1985; Wigoder G. Story of Synagogue.
- Tel Aviv, 1989; Schwarz H.-P. Die Architektur der Synagoge. - Frankfurt,
1988; Геврик Т. Синагоги. // Пам'ятки України. - № 3-4, 1989; Hubka T.
Wooden synagogues of Poland ana Ukraine. Lecture delivered on the Third
Seminar of Jewish Art. - Jerusalem, 1991; Bergman E., Jagjelski J. Synagogi
w Polsce. // Spotkania z zabytkami. - 1990. - № 1. - S. 9-14; Яргина 3.
Н. Деревянные синагоги. - Москва, 1993.
2. Grotte A. Op. ctt. -S. 37-39; Baaban
M. Op. cit. - S. 60.
3. Villalpando J. В., Prado Н. In Ezechielem
explanationes et apparatus Urbis ac Templi Hierosolimitani commentariis
et emaginibus illustratus opus... - Romae, 1596-1604.
4. Автор висловлює глибоку вдячність д-ру
Pixapдy Бeзелю за люб'язно надані копії креслень Дж. Бріано.
5. Тас - срібний декорований щит, прикраса
тори.