БЕСІДА 1-ША, 
НАЗВАНА OBSERVATORIUM (1) (СІОН) (2*) 

Особи: А ф а н а с i й, Л о г в и н, Я к i в, 
Є р м о л а й, Г р и г о р i й 

     Г р и г о р i й. «Прийдіть, зійдемо на гору Божу». О альтанка! О сад! О пора літня! О друзі мої! Захоплююсь радістю, що бачу вас, своїх співрозмовників. «Прийдітъ, зійдемо на гору Господню». 
     А ф а н а с i й. Вчора охопила мене страшенна нудьга i, як пшеничну ниву вихор, хвилювала. Ледве зумів відбитися. 
     Г р и г о р і й. Благаю тебе, друже мій, радуйся, воїне Христа! Це наша перемога, що перемагає не плоть i кров людську, а скажені думки и духи-мучителі. Саме вони є насіння, полова й початок всілякої людської злоби i влада пітьми житейської, що обпалює душу мертвих людей. 
     А ф а н а с i й. Я вчора не був мертвий, а тому-то й відчував, що серце моє якимсь дуже тужливим вогнем обпалювалося. 
     Г р и г о р i й. Як? Ти вчора не був мертвий?.. Не заслужено я тебе назвав блаженним. 
     А ф а н а с i й. А мені твоє слово незрозуміле. 
     Г р и г о р i й. Чи був хто хворий? Той не хворий. А хто був мертвий, той уже живий. Як минула ніч смерті, так настав день життя. 
     А ф а н а с i й. Ось тобі гачки по завулках. А завулки по гачках. Хто завертів завулок, той перейшов гачок. Не гнівайся, я не пророк, і мене твій сувій всередині не заспокоює. 
     Г р и г о р і й. О любий чоловіче! Яка солодка для мого серця простота твоя! 
     А ф а н а с і й. Але не солодкі для моєї гортані слова твої. Змилуйся, говори простіше. 
     Г р и г о р і й. Є таке, що видається прямим, по cyтi ж криве. I є таке, що видається розбещеним, однак сутністю праве. Якщо завулок веде до правоти, то кінцем своїм він правий. Але косоокий той прямик i гачкувата простота, що відкриває перспективу та архітектурний міст прямо у місто брехні. Кінець справі суддя. Щось здалося тобі гачком, чи не так?.. 
     А ф а н а с i й. Я вчора, чуєш, не був мертвий, а нині живий. То чи не гідний я співчуття й твоєї співрадості? 
     Г р и г о р i й. Такого величання гідний і буйвол: він здоровший від тебе i вчора не був мертвим. 
     А ф а н а с i й. Про мене, прошу, величай i його: буиволове блаженство мого не знищить. Невже милють Божа лиш нашими вигодами обмежилась? «Щедроти його на всіх ділах його». I я вдячний йому, що досі живий. 
     Г р и  го р і й. Чим ти впевнений у твоєму житті? 
     А ф а на с і й. Xi6a ти член секти Пірронської? (3). А мені для доказу дата ощією хворостиною? 
     Г р и го р і й. Xi6a тому, що хитко походжаєш? 
     А ф а н а с i й. Ось бачиш, мое тільце, слава Богу, котиться як візочок. Ай, дядьку!.. 
     Г р и г о р i й. Дядько племінникові своему радив глибокої осені їхати на весілля не візком, а верхи. Афонька вирішив їхати візком - сам co6i пан i кучер. У полі, серед броду, лошак відпрягся, залишивши погонича колісниці у потопі вод великих... 
     А ф а н а с i й. Ну, чого зупинився? Веди далі. 
     Г р и г о р i й. Не ведеться. Афонька заледве дістався до весільного дому, сповнивши прислів'я: «Спішив на обід, та и вечері не застав». «Хто спішить - насмішить». Ось тобі твій візок! 
     А ф а н а с i й. Молодчик твій був вітрогон. 
     Г р и г о р i й. Старий Афонька з жінкою своєю побудував co6i хатку на льоду. На сьомий день з півночі прийшов, як злодій, дощовий потік i стягнув їx з храминкою у потоп. 
     А ф а н а с i й От роз'їхався з байками! Bci твої докази на порожніх 
небилицях (4). 
     Г р и г о р i й. Xi6a Євангеліє не притчами вчить? Ти забув храмину, зведену дурником на піску? Хай вчить без притчі той, хто малює без фарб! Знаеш, що скоропис - без фарб, а живопис малює фарбами. Але в обох, як у Мойсеєвій купині, діє та ж вогненна мова, якщо лиш ми самі не позбавлені тiєї мови: «Почали говорити дивними мовами». Хай, наприклад, книжник, тобто вчений муж, напише оцю сентенцію: «Біс нудьги мучить душу». 
     Без сумніву, серце його відригнуло, а тростина його написала слово благе. Але чим краща тростина книжника-скорописця від пензля книжника-живописця, якщо він невидиме сумних думок хвилювання зобразив людиною, що потопає? Він з Єеремією через людину зобразив душу: «Глибоке серце в людині i людина є», а з Ісаєю через потоп пояснив болісне хвилювання серця: «Захвилюються нечестиві». Така мова притчі (5), нічим не гірша, наприклад, від тої, так би мовити, безбарвної мови: «Душа їx у злому танула». Але й ця сама пахне притчею льоду, що тане від теплоти повітря. Так, як i оце книги Йова слово: «Плинна ріка основа їx» - дихає казкою про побудовану храминку на льоду. 
     А ф а н а с i й. Як в'юн в'ється, важко схопити. 
     Г р и г о р i й. Ось, наприклад, безбарвне слово: «Bci загинуть». Але як гарно це ж саме виразив Ісая: «Всяка плоть - сіно». Сніп трави - це вдалий образ yciєї загибелі. Сам Ісая, без фігури, сказав таке: «Дати тим, хто плаче, веселість». Але як благовидно и краснописно те ж він каже: «Скочить кривий, як олень». «Встануть мертві». Труп лежачий є образ душі, похмурим відчаєм огорнутої. Тоді вона, як стерво, лежить долі у сумній холоднечі и скреготі, позбавлена животворного тепла духа i життевої жвавості. Наче змій, що задерев'янів від лютого морозу там, де Кавказька гора своєю стіною затіняє йому рятівне сонячне світло. Ця задерев'янілість находить тоді, коли в яблуні корінь i мозок, що називається сердечко, а у внутрішніх душевних тайностях тліє и в'яне те, від чого все інше, як двері, залежить від петлі. Зрозумів цю виразку, що гніздиться, прозрілий Єремія: «У тайні заплаче душа ваша». Цих рухомих мерців зобразив Осія зміями: «Полижуть порох, як змії, що повзуть по землі». А Павло із пороху побуджує, наче п'яних: «Встань, сплячий...» 
     А ф а н а с i й. Куди тебе заніс дух буремний? Ти заїхав у невеселу країну i в царство, де живуть: «Як виразкові, що сплять у гробах». 
     Г р и г о р і й. А як душевний сум (можна сказати: життя и гниття) виникає від поваленого стерва, так оживленням i підняттям на ноги цього ж бовдура зображається сердечна веселість: «Воскреснуть мертві». Глянь на Енея (6), що встає перед Петром! Він ходить i скаче, як олень i як товида, тобто серна або сайгак: «Встануть сущі в гробах». Знай же, що він говорить це про веселість, i слухай: «Bci земнородні возвеселяться». Не забувай, Афанасію, цiєї Сирахової пісеньки: 
«Веселість серця - життя чоловікові». 
     А ф а н а с і й. Я це кожен день стваю. Я веселість дуже-дуже люблю. Я тоді тільки маю радість, коли веселий. Люблю пророків, якщо вони лиш веселе нам співають. Чи не їx промови названі у стародавніх музами? (7*) 
     Г р и г о р i й. Авжеж. Їх спів є провісником веселості. I це означае по-грецьки , а той, хто затикав від цих співців вуха свої, називався (8*), тобто буйний, позбавлений смаку дурень, по-єврейськи Навал, по-римськи Fatuus. Протилежний же йому (9*), або Philosophus. А пророк - профітіє, тобто просвітитель, або звався , тобто творець. 
     А ф а н а с i й. Гай! Гай! Ти мені Божих пророків поробив 
поетами. 
     Г р и г о р і й. Я про орлів, а ти про сов. Не нагадуй мені мавп i 
не дивуйся, що сатана образ та ім'я Світлого Ангела для себе краде. Саме ім'я (Novutus) що означає? Один лиш пророчий дух провидить. 
     А ф а н а с i й. Правда, що всякий художник творець, i видно, що це ім'я закрите. Одне лиш мені не миле в пророках: що їx слова для мене суть нepiвні, розбещені, закручені, дивні, - прямо кажучи - крутогористі, кружні, заплутані, незвичайні, коротко кажучи - бабині казки, клопітний навіжений, дитяча небилиця. Хто може, наприклад, пояснити оце: «Де труп, там зберуться орли»? Якщо ж воно просте - хто премудрий не закриє ніздрі від смороду цього стерва? Фівейська потворна Сфінга (10) мучила у давнину єгиптян, а нині випробуває на пристрасть душі наші єрусалимська красуня Mapiaм (11). Всесвіт, побуджуваний вістрям Єффаєвих пік (12), біситься від хвороби i, шаліючи, волає: «Доки возноситимуться душі наші?» 
     Г р и г о р і й. Кажан запитував пташенят: - Чому ви не любите літати вночі? - А ти чому не любиш вдень? - запитали (пташенята) горлиці и голуба. - Мені заважае важлива причина, - відповідає темна птиця, - моє око не народилося терпіти світло. - А наше око - пітьми, - посміхнувшись, сказали чисті птахи (13). 
     А ф а н а с і й. Замовк? Розповідай далі. 
     Г р и г о р і й. Іноземці ввійшли у дім Соломонів. Насолоджувались, огладаючи незліченні зразки безцінного багатства. Сліпий серед них, обмацуючи фiгypy золотого лева, поранив його гострими зубами свою руку. Гості, вийшовши з дому, вигукнули: «Який милий дім i палати твої, сину Давида! Сам Господь сотворив їx». «А я вийшов із чертогів пораненим», - вигукнув сліпий. «Ми бачили, як ти то палицею, то руками намацував», - сказали зрячі. Відчувати на дотик i торкатися є рана і смерть, а дивитись i розуміти - насолода i невимовне чудо. 
     А ф а н а с i й. Ти знову повернувся до своїх балясів? 
     Г р и г о р i й. Вибач мені, мій друже, люблю притчі. 
     А ф а н а с i й. До чого ж ти приточив притчі твої? Бо ж притча - це баляс, казка, пусте. 
     Г р и г о р і й. Чи чув ти пророчих промов фігури? Фігура, образ, притча, баляс є одне й те ж, але ці баляси те ж саме, що й дзеркало. Весь дім Соломонів, вся Біблія наповнена ними. 
     А ф а н а с i й. Якщо так, то даремно захищаєш красуню твою Біблію, нічого на неі дивитися. 
     Г р и г о р i й. Чому ж ти дивишся в дзеркало? 
     А ф а н а с i й. Навіщо ж дивитися у Біблію, якщо у ній лише баляси? А дзеркало - інша справа. 
     Г р и  г о р і й. Як інша, якщо воно є така ж порожнеча? Xi6a тобі не доводилось бувати на кришталевих фабриках? Воно є попіл. 
     А ф а н а с i й. Попіл, але прозорий. Він мене веселить. Я в ньому бачу самого себе. А кожен сам co6i наймиліший. 
     Г р и г о р і й.О полонений своїм зображенням Нарцисе! Любо тобі в джерело і в прозорий попіл дивитись на згубного твого кумира, а нестерпно глядіти в освячені біблійні води, щоб побачити у богозданних цих пророчих дзеркалах радість i веселість i почути преславної насолоди благовість: «Нині спасіння цього дому буде» Повернись праворуч, сліпець, виглянь із альтанки на небеса, скажи мені, що бачиш? 
     А ф а н а с і й. Я нічого не бачу. Хмари бачу. А хмара - це морська пара й ніщо. 
     Г р и  г о р і й. О кажане, глянь з прикметою! Хай око твоє буде орлине й голубине! Хай виколе твоє вечірне око ворон соломонівський! 
     А ф а н а с i й. А! А! Ось вона, красуня! У східній хмарі райдуга! Бачу ії «Яка прекрасна сіянням своїм!» 
     Г р и г о р i й. Нині ж скажи мені, що бачиш? Звичайно, в порожньому не порожнечу бачиш. 
     А ф а н а с i й. Райдугу бачу, а чим вона є i що вона таке - місто чи село, згідно приказки: «Не знаю, Бог знає...» Знаю, що цей лук благокруглий, хмарний, помережаний називають дугою, раєм, райком, радісною дугою и райдугою. 
     Г р и г о р і й.В індійських горах подорожували европейці (14). Знайшли шкіряний міх з хлібом i такий же з вином. Потім, наблизившись до провалля, вгляділи на другому боці щось чорне, яке лежало на дорозі. «А раптом Бог ще дасть хліба, - вигукнув один, - я бачу мішище». - «Провались такий мішище, - сперечався другий, - я боюсь, то звірище». - «Який звірище? Клянусь вам, то обгорілий пнище!» Четвертий сказав: «Це місто». П'ятий верещав: «То село...» Отак-то й ти бачиш, а що воно таке, не знаєш. 
     А ф а н а с i й. Котрий же з них відгадав? 
     Г р и г о р i й. Завершив угадування останній. 
     А ф а н а с i й. Та йди ти, брешеш! 
     Г р и г о р i й. Справді, село. Вони всі там осіли. 
     А ф а н а с i й. I жоден не врятувався? 
     Г р и г о р і й. Один із семи підтвердив давню приповідку: «Боязкого сина матері ридати нічого». 
     А ф а н а с і й. Яка ж пагуба їx погубила? 
     Г р и г о р i й. Дурний зір i погана прозорливість. Як тільки перебралися на той 6iк безодні, то вcix їx на смерть перемучив індійський дракон. 
     А ф а н а с i й. Видно, що цi прозорливці мали рабське Ліїне око, а не пригожий зір Ревекки (15) i не Лукина, товарища Клеопи. Фігурненький ти виточив балясик, справді... Але до чого ж ти його приточив? 
     Г р и г о р і й.До твоїх очей на окуляри. 
     А ф а н а с i й. А мені навіщо твої окуляри? Я и без них бачу. 
     Г р и г о р i й. Бачиш так, як теля заходу сонця курка: чим більше дивиться, там менше бачить. Треба дивитися, побачити й прозріти, обмацати й придумати, вдивитись i здогадатись. Барвиста тінь зустрічае твій погляд, а мрія хай блищить у твоему  розумі, зовнішність б'є в око, а з неї спирт кидається у твій розум. Бачиш слід - згадай про зайця, бовваніє предмет -  роздумуй, куда він веде, дивишся на портрет - пом'яни царя, глянеш у дзеркало - згадай твоє зображення - воно позаду тебе, а бачиш його тінь. Перед очима твоїми благокруглий райдуги лук, а за спиною в тебе цар небесних кpyгiв - сонце. На прекрасну його в хмарі, як у чистому джерелі, тінь дивись зовнішнім поглядом, а на животворне й рятівне його сіяння позирай розумним оком. Чистий розум є те ж сонце. Його праволучні стріли прямо вдаряють у лице океану, а само їx жало, вадхиляючись від лиця морського, непрямо коле. Мати іншу [тінь] - це означае пильнувати й примічати. Бачимо й осягаємо у наявності, а примічаємо і володіємо в cepцi. Така людина є точний обсерватор, а поле його життя - то обсерваторіум. Ось де один тобі обсерватор! Глянь: «На сторожі моїй стану». 
     А ф а н а с і й. О голубчику мій! О мій куме Авакуме! (16) Воістину люблю його. Звичайно, він щось не підле примічає на сторожі своїй. Скажи мені, мій прозорливцю, куди дивиться i що бачить пророче око твоє? 
     Г р и г о р i й. Не пустуй, Панасе, не заважай йому дивитись, хай собі бавиться. 
     А ф а н а с i й. Оце, а ми що? Хай i нам покаже те, що бачить. Чи не так, друже мій Логвине? А Єрмолай наш дрімає. Чуєш, Єрмолаю! Встань, сплячий! Дрімаючи, як курка, краще не побачиш. 
     Л о г в и н. Будь ласка, не галасуй, я не сплю, я все чую. 
     А ф а н а с i й. Єрмолай дрімає, а ти глибоко задумався - це те саме, що спиш. Я ж не тебе буджу. Однак i ти прокинься. Давай перейдемо до пророка? Доки нам сумувати? «Перейдемо до Вифлеєма». 
     Я к i в. Почекай, Афанасію, стій, не спіши! 
     А ф а н а с i й. Іду рибу ловити. 
     Я к і в. Не забудь же торбу взяти. 
     А ф а н а с i й. Ба! Друже мій, де ти взявся? Голос твій звеселив мене. 
     Я к i в. Я всю вашу бесіду до однієї нитки чув під яблунєю, а з твoїx слів сміявся. 
     А ф а н а с i й. Радий, що сміявся. Я плакати не люблю. 
     Я к i в. Куди ти здіймаєш крила, щоб летіти? 
     А ф а н а с i й. А он де, бачиш, на гopi пророк! 
     Я к і в. Де тобі пророк? То пасе овець пастух із Рібенсдорфа (17). О простак! Ти або блазень, або дитя. 
     А ф а н а с i й. О, якби мені бути тим дитям! «Відкрив ти 
немовля». 
     Я к i в. Хіба ти не чув мудрого отого слова: «Не місце святить 
людину»? 
     А ф а н а с i й. Чув, та не пригадалось. 
     Я к i в. Припливи до Єрусалима, ввійди до палат Соломонових, проберись у самий Давир - храм його, піднімись хоч на Фавор, хоч на Галілею, хоч на Сінай. Розмістися у вертепі Вифлеємському, або при Силоамі, або над Йорданом, вселися тут у пророчі келії, годуйся з ними бобами, не пий вина i сікери(18), їж хліб i воду в мipy, одягни мантію Іллі i сандалії, підпережися Єреміїним поясом, розміряй Єрусалимський храм з Єзекіїлем, відчитай з Данїлом гачки седмиць (19) його, стань скарбником при Христі одягнися у кафтан його, i спи в ньому, i обідай, i вечеряй разом. Наклади на себе Петрові й Павлові пута, розділи море, поверни ріки, воскреси мертвих. Кожний тиждень верши над собою седмицю церковник церемоній. Якщо можеш, вознесися вверх до зірниці, сядь на райдузі суддею, займи для себе чертоги в сонці і місяці. Облиш усе лахміття під сонцем, злети до новин з орлами, заборони небесним кругам рух з Навином, повелій подувам вітру i ін., i ін. А я при вcix цих знаменнях i чудесах твоїх заспіваю на твою честь соломонівську пісеньку: «Суєта суєт» або оцю гамаліївську 
                 Буря море роздуває, 
                 Вітер хвилі... (20) 
     Якщо не розцвіте в душ! твоїй оте поняття, яке жило у cepцi Мойсея та Іллі і того єдиного мужа, з ким вони ведуть свою на Фаворі бесіду, якщо тобі не зрозумілий i не примітний, а тому i не до душі отой вихід, тобто i мета, куди б'є з чистого їx серия дух правди, як із хмари прямопромінна блискавки стріла, то ой, заспіваю тобі: «Всякая суєта». 
    

А ф а н а с i й. Однак я иду до пророка. Ніде він від мене не сховається. 
     Я к i в. Ось тобі без солі й оцту салат! Скажі мені, несмачний блазню, що таке пророк? 
     А ф а н а с i й. Пророк то є людина зряча. 
     Я к i в. Ти ні людини, нi пророка не знайдеш. 
     А ф а н а с i й. Нібито велика штука знайти людину. 
     Я к і в. Дуже велика, i ти замість зрячого натрапиш на сліпця, а замість людини - на ії скотину. Здійсниш приповідку: «Їхав у Казань, та заїхав у Рязань». 
     А ф а н а с i й. Ху! На те у нас буде nepe6ip. 
     Я к і в. Як може мати nepe6ip сліпець, а затьмарений знайти просвіщенного? 
     А ф а н а с i й. Брешеш, Якушо, я з очима. 
     Я к i в. Та звідки ж у тебе людське око? Людським оком є сам Бог. 
     А ф а н а с i й. Та xi6a ж у мене два Боги в лобі? Куди ти, брате, заїхав? Бог з тобою! 
     Я к i в. А я молюся, щоб він i з тобою так був, як є вже зі мною. 
     А ф а н а с i й. Гаманець порожній, нічого подати на молитву. Та й ти ж, брате, не священик. 
     Я к i в. О друже мій! Не було б мені від тебе солодшоі нагороди, якби я до того домолився, щоб сповнилось на тобі бажання, тобто молитва просвіщенного й радіснотворними очима позираючого й волаючого Icaї: «Світися, світися, Єрусалиме!» «Це пітьма покриває землю». «На тобі ж з'явиться Господь i слова його...» 
     А ф а н а с i й. Ну досить з пророчими клаптиками! Багато вас таких лахмітників i клаптикозшивачів, а скажи мені лиш те, про що пророки пишуть? 
     Я к i в. Те ж саме, що й євангелісти про єдину людину. 
     А ф а н а с i й. То виплутайся ж ти мені з цього вузла: чому мені не можна знайти людини? 
     Я к i в. Ху! Тому що не знаеш, що таке людина. Не дізнавшись спершу, що таке діамант, ні з ліхтарем, ні в окулярах не знайдеш, хоч він i є в твоєму гноїщі (21). Ану! Знайди мені, якщо скажу, що у твоєму домику є амбра. 
     А ф а н а с і й.А Бог ії знае, амбра чи умбра (22). 
     Я к i в. Е! Не умбра, а амбра. 
     А ф а н а с i й. Що твоя амбра означае - не знаю. Цi міста мені зовсім не знайомі, а людину знаю, бачив я їx один, 
другий... 1 000 000. 
     Я к i в. Бачив i ловив гав, але не побачив i не знаєш. 
     А ф а н а с i й. Я и тебе бачу й знаю. 
     Я к i в. Від народження ти не бачив i не знаєш мене. 
     А ф а н а с i й. Або жартуєш, або ти знепритомнів. 
     Я к i в. Що це тобі запахло непритомністю? 
     А ф а н а с i й. I мою голову ти вразив твоїм мороком. 
     Я к i в. Я Яків, людина. А ти людини не знаєш, тому и не бачиш. Де ж тобі непритомність? 
     А ф а н а с i й. О чоловіче! Якби ти в голові моій не погасив залишків світла молитвами твоїми! Ти мені наговориш, і до того вже доходить, що у мене ні очей, ні вух, ні рук, ні ніг не було. 
     Я к i в. Xi6a лиш рук i ніг? Ти весь ніщо, ти умбра, ти тінь, яка не сповідається: «Господи, людини немає?» 
     А ф а н а с i й. Чому ж я не людина? 
     Я к i в. Xi6a може бути людиною те, що є ніщо? 
     А ф а н а с i й. Як же я є твоє ніщо? 
     Я к i в  Скажи ж мені, чому є нікчемністю дим, пара, тінь? 
     А ф а н а с і й. Яка ж причина позбавила мене людяності? 
     Я к i в. Та, що ти не шукав. 
     А ф а н а с i й. А не шукав чому? 
     Я к i в. А чому не шукаєш амбри? 
     А ф а н а с і й.Чи є вона, i що вона таке, не знаю. 
     Я к i в. Хто не вірить у сутність людини, не шукає й, не знаходить i не знає ії. 
     А ф а н а с і й. А як інші люди? Хіба не розуміють? Їм завжди людина на устах. 
     Я к i в. Bci бесідують про все, та не всі знавці. Бредуть слідом за панівною модою, як вівці. А людина розуміє свою дорогу. 
     А ф а н а с і й. І так вони ледь знають i погано бачать? 
     Я к i в. Так, як ти, i тим же оком. Та що тобі до людей? «Знай себе...» Досить про тебе. Тому ми не знаємо себе, що все життя цікавимось людьми. Осудливе око наше вдома сліпає, а ловлячи гав на вулиці, простягає свій промінь в середину сусідських стін, проникнувши в самісіньку їx миску з поживою i в нічний світильник, що горить у їхній спальні. Звідси критичні бесіди. Багаті столи в yci дзвони повсюдно дзвонять осудом. Яка користь з цікавістю оглядати и оцінювати шлях сторонніх подорожніх, а оминати, не помітивши, ту стежку, яка веде нас? Звідси помилки, провини, спотикання й падіння. Що допоможе знати, скільки очей на лобі мають місячні мешканці, i придивитися через всіма хвалене скляне око до плям, що чорніють на Місяці, якщо наша зіниця вдома не прозорлива? Хто вдома сліпии, той i в гостях; i хто у своїй світлиці не порядний, той на ринку ще більше не вправний. Якщо ж ти вдома сліпий, а на людях зрячий, то знай притчу: «Лікарю, сам спершу зцілися!» Не твоє те, а чуже око, що не тобі служить. Опудало той, а не мудрець, що не вперше вчить сам себе. Лжемонета завжди по ринку бродить, вдома більш небезпечна. Знай себе. Тому-то и не розуміємо й Біблії, що не знаємо себе. Вона-то є вселенська лампада, Фарійська вежа (23) для мореплавного житгя нашого. Вона-то є: «Друг вірний, дах міцний». Хто оволодів ним, знайшов скарб. Та коли на нашій домашній стежці на колоді спотикаємось, тоді и на вулицях друга нашего, нас, лицемірів, що судять з лиця, найдрібніша спокушає тріска; заплутуємось, як кровожерна муха, у згубну павутину плотських дум серця нашего, що підло повзе; падаємо в сіть i сум'яття нечистих уст наших; грузнемо, як олово, у потопі облесної мови; гинемо вічно у цьому найсвятішому лабіринті (24), не гідні вкусити найсолодшої отої паски: «Єдиний я, аж поки перейду». Вернися ж у дім твій, о буйний чоловіче! Вийди геть із тебе, дух допитливий, а сам вийди із юрби у Павла помічених жінок цікавих. Очисти спершу свою світлицю, знайди всередині себе світло, тоді знайдеш i біблійним сміттям засипану драхму. Стань на власній твоїй сторожі з Авакумом: «На сторожі моїй стану». Слухай вухами! На сторожі моїй, а не чужій: «Знай себе, досить для тебе». 
     А ф а н а с і й. Не без сенсу ти набрехав. Та тільки це для мoїx зубів терпким i жорстким здається, ніби я навітъ i сам себе не знаю. 
     Я к i в. Не сподівайся на свое знання, а слова пророків не вважай пустими. Не все те хибне, що тобі не зрозуміле. Дурницею тобі зцається, тому що не розумієш. Не гордися твоєю прозорливістю. Згадай індійських подорожніх: чим хто глупіший, тим більше гордий і самолюбний. Повір, що не випадково народилося Єреміїне слово: «Глянув, i не було людини... і не бачив мужа». 
     А ф а н а с i й. Xi6a біля нього людей не було? 
     Я к i в. А де ж цих створінь немає? Та вони були умбра, або тінь, а не просто люди. 
     А ф а н а с i й. Чому ж вони тінь? 
     Я к i в. Тому що вони пітьма. Вони не знали, як i ти, людини, вхопившись, через сліпоту свою, не за людину, а за оманливу тінь ії, а оця-то людина - брехня, відвела їx від істинної. 
     А ф а н а с i й. Поясни мені, як вхопились за тінь? 
     Я к i в. Ти ж тінь розуміеш. Якщо купуєш сад, то платиш гроші за яблуню, не за тінь? Чи не безумний, хто яблуню міняє на тінь? Ти ж чув байку? Пес, пливучи, хапав на воді тінь від м'яса, через те з рота справжній шмат випустив, а потік поніс (25). 3 тих же міркувань Діоген, у полудень з ліхтарем шукаючи людину, коли відгукнулась людська суміш: «Ами ж що, xi6a не люди?» - відповів: «Ви собаки...» (26). 
     А ф а н а с i й. Будь ласка, не примішуй до Предтечі и до пророків Божих якогось Діогенчика. Одна справа пророк, інша - філософчик. 
     Я к i в. Ім'я одне и те ж - пророк i філософ. Але не суди особу, суди слово ії. Сам Христос тих, що сплять у пітьмі й тіні смертній, називає псами. Погано ж бо відібрати хліб у дітей і кинути псам. А хто вхопився не за тінь, а за справжню людину - «Дав їм владу дітьми Божими бути». 
     А ф а н а с і й. Ну! Нехай так. Хай ті псячі люди хапаються за тінь людську як за лжемонету. Та самі ж вони, однак, суть люди, люди почесні, а не мертва тінь. 
     Я к i в. Тінь тіні мила, а ніч пітьмі люба. Споріднене до спорідненого схильне, а прилипливість обох зливає в ту ж суміш. I сам ти такий, як те, що любиш i обіймаеш. Люблячий пітьму: сам ти пітьма i син пітьми. 
     А ф а н а с і й. А! А! Чуе мій ніс кадильницю твою. Туди ти завіяв, що я тінь? Hi, Якушо! Я тіні не ловлю. 
     Я к i в. Я ще давніше сказав, що ти одна з тих незліченних мертвих тіней, що земну кулю обтяжують, яким Предтеча i весь пророчий хор як мешканцям пекла благосповіщають істинну людину. Безумство в 1000 крат важче від свинцю. Найбільша глупість створюється цими сина Амосового словами: «Затяжіло серце їхнє, тяжко вухами чути». Це тяжкосердя, тобто вниз осідаючі, прокислого й грубого серця думок його дріжджі, в самий центр земний поринає, як олово, звідки тебе видерти ніяк не можна. Серце твое, що полюбило суєтну брехню й брехливу погибель тіні людської, хто в змозі підняти з безодень земних, щоб могло вискочити на гору воскресіння й побачити непорочним поглядом блаженного того, що не сів на сідалище губителів, Давидового мужа? «Здивуй, Господи, преподобного свого». Тиняйся ж, поганяй вітри, люби суєту або брехню, хапай тінь, піклуйся, мучся, згорай. 
     А ф а н а с i й. О, мучиш мене більше, ніж ота єгипетська ворожбитка Лево-Діва (27). Кидаєш до центра землі, садовиш у самісіньке пекло, зв'язуеш нерозв'язувальними вузлами ворожби, а хоч я не Самсон i не рішучий той предревній Едіп (28), однак досі є перед тобою, Якушо, i вільний, i не зв'язаний, згідно прислів'я: «Mixoм лякаєш». 
     Я к i в. Хто дурень, той i в Єрусалимі глупий, а хто сліпий, тому всюди ніч. Якщо ти тінь - скрізь для тебе пекло. 
     А ф а н а с і й. Ну й потішний ти, друже, люблю тебе. Можеш i про брехні мову вести трагедіально. Бачу, що твій хранитель є ангел витійства. Тобі-то дано, як є притча: «Ex musca elephantem», «Ex cloaca aream» (29), відверто скажу: з кота - кита, а з нужника створити Сіон. 
     Я к i в. Як хочеш лайся и шпиняй, а я з Ісаєю: «Як ластівка, так закричу, i як голуб, так поучуся». 
     А ф а н а с і й. От знайшов дзвінкоголосу птицю! Xi6a вона твоєму пророкові лебедем видалася? А від твого голуба курка нічим не глупіша. 
     Я к i в. О шкіряний мix! «Хай виклює ворон картаюче батька око твоє!» 
     А ф а н а с i й. Ти як сам дивними й крутими дихаєш думками, так i однодумці твої, дикі думи, дивною відригують мовою. Сказати притчею: «Для губ салат». 
     Я к i в. А чи не те ж співає i твій пророк Горацій: «Porticibus, non judiciis utere vulgi» (30) - «по містку-місточку з народом ходи, а за розумом його себе не веди». 
     Хворий смак твій, тому поганий i суд твій. Вщчувай же, що мудрих дум дичина полягає в тому, що вона віддалена від бродячих по вулицях i торжищах дріжджів світського повір'я. I набагато швидше зустрінешся на вулицях з глинкою, ніж з алмазом. Чи багато людей можуть похвалитися: «Знаю людину», коли сама людина жаліє про себе? «Дивився i не впізнавав мене»? Bci спрямували погляд свій на мертвість i брехню. «Глянуть на нього, його ж прокололи». А в серце їм ніколи не входить отой: «Hixтo не засумує за ним, рід же його хто визнає?» 
     А ф а н а с i й. Ну добре, хай так! Але за що ти мене назвав ширяним міхом? 
     Я к i в. Ти не лише мix, а опудало й ідол поля Деїрського, що сварився на Божого пророка. 
     А ф а н а с i й. Але спершу поясни, як це мix? 
     Я к i в. Чи ти бачив сільську маску, яку звуть кобила? (31) 
     А ф а н а с i й. Знаю, в ній ловлять тетеруків. То що? 
     Я к i в. Ну! Якби у таких масках 1000 чоловік на огляд твій прийшли i пройшли, то чи можна сказати, що ти для них інспектор чи обсерватор? 
     А ф а н а с і й. Хто вправно носить кобилу - можна бачити, але хто він усередині i яка людина - як дізнатись? Бреши далі. 
     Я к i в. Навіщо ж дал!? Уже бачиш, що ти не лише мix, а й опудало й бовдур. 
     А ф а н а с i й. От тобі и на! За який гpix? 
     Я к i в. За той, що ти всіх бачених тобою в житті людей лиш 
на них одну шкіру бачив i плоть, а плоть є ідол, тобто видимість; видимість же є лиш мертвий дах, що закриває всередині істинну оту людину: «Поклав у пітьму тайну свою». «Це той стоїтъ за стіною нашою». «Посеред вас стоїть, його ж не знаєте». «Чуеш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе». Бачиш, що i людина твоя, i ти з нею - шкіряний, ветхий, мертвий, прах, тінь... «Який земний, такі й...» 
     А ф а н а с i й. Ось він куди виїхав! 
     Я к i в. Збери не лише всіх бачених, а й вciєeї земної, якщо можеш, i місячної кулі людей, зв'яжи в один сніп, закрий їм, наче колоски, голови, дивись на підошви їx тисячу літ, одягни окуляри, додай прозорливе скло, гляди - нічого не побачиш, крім coлoми тої: «Всяка плоть - сіно». А я на похвалу твоїй прозорливості заспіваю: «Мудрого очі його в голові його, очі ж безумних на кінцях землі». 
     А ф а н а с i й. Ти що, сказився, чи ні? Я людям ніколи не заглядав у підошви, а око моє сидить у голові моїй. 
     Я к i в. Чи ти пень, чи що? Xi6a свиняче око не в голові ії? Чи відчуваєш, що голова є бовдур? Цей бовдур, як є початковою частиною свого бовдура, так у пророюв означає невидиму у всякій плоті, панівну в ній силу iї й начало. А хвіст, підошва, п'ята є фігура праху, полови, висівок, дріжджів, i що лиш є грубе, нице й дебеле у всякому творінні, як бурда, брага, сир, грязь i ін. Те саме означало б, якби Соломон сказав i так: «Очі безумних на хвостах землі». Коли чуєш оте: «Будеш оглядатися на його п'яту», то розумій так: будеш обсерватор зовннішній, із числа тих: «Осягнуть, як сліпі стіну», «Полижуть прах, як змії, що повзуть по землі». Вороги істинної людини - «Вороги ії прах полижуть». «Смерть врятує їx», які поїдають плоди смертної плоті, гірку й гладку тінь згубної смоківниці, що обминули саме дерево райське. «Зголодніють під вечір...» 
     Коли чуєш: «Вип'ють yci грішні дріжджі землі», то розумій, що вони налякані і бродять по далеких околицях i зовншшніх міських ругах (32), никають по кінцях i хвостах з євангельським 6icoм по пустельних місцях, по розпуттях поза селами и цвинтарями, що мають тваринний i жіночий отой вислів: «Душі мужів, подібних до жінок, спрагнуть». Bci вони, ой, не скуштують найсолодшої отої сина царевого вечері: «Не повинен пити... Поки п'ю нове вино в Царстві Небесному». Bci ці содомляни товпляться під вечір у дім Лотів до ангелів, але не входять, а лиш зовні обходять по калюжах, що оточують стіни міста: голодні й спраглі, натруджені й обтяжені. Головна причина цього є підла й прегруба, важча від слова, а грубша від сиру тяжкість серця їx. Грузнуть сини ці тяжкосердні, як олово. «Голова оточення їx, труд розумний їx». «Прокисло, як молоко, серце їx». «О Ісая!» «Знай, як попіл, серце їx, i зваблюються». «Навіщо любите суєту i шукаєте брехню?» «Спробуйте i побачите». «Як здивував Господь преподобного свого». «Піднімітъ очі ваші...» 
     Що ж ти, друже мій, думаєш? Ти все, наче сліпий содомлянин, одне відчуваєш. Всяка тлінь є одне. Відчуй себе. Ти мертвий. Прив'язався ти до твого трупа, ні про що, крім нього, не думаючи. Одне, а не двоє, в co6i бачиш i, до цього приліплюючись, виконуєш приказку: «Глупий, хто двох порахувати не вміє». Дивишся в дзеркало, не думаючи про себе. Поглядаєш на тінь, не пам'ятаючи самої яблуні, дивишся на слід, а не думаеш про лева, куди цей слід веде. Споглядаєш райдугу, а не пам'ятаєш про сонце, яке утворюється фарбами ії. Це означає: лиш пусте в co6i бачити, а тому й не розуміти, i не знати себе, самого себе. Розуміти ж - означає: зверх видимого предмета прозріти розумом щось невидиме, заселене видимим: «Розпряміться i побачите...» Оце-то й є зберігати, cnocтepiгaти, помічати, тобто при відомому зрозуміти невідоме, а з попереднього, наче з високої гори, розуму промінь, як прямолучну стрілу в ціль, метати у віддалену таємничість. Звідси народилось слово символ (33). Ось що означає зійти на Cioн, на соломонівську озброєну башту, стояти на сторожі з Авакумом i бути обсерватором. Отак-то блищить, як сонце й як прямолучні стріли блискавки, розум праведних, що мають душі cвoї в руках Божих, i не торкнеться їx мука. Вони, як іскри по стеблах, через усю вугіллям їx спустошувану тлінь течуть, злітають i підіймаються до вічного, як стріли сильно виточені, що озброїли стовп Давида, в колчані тіла тлінного заховані. Ці божественні серця й душі, окрилившись тими посрібленими Ноєвої голубки крилами: «Крила ii - крила вогню», i вверх, до чертогу вічності, прямуючи орлиним...(34). 
     А ф а н а с і й. Ей!..