.
Правдолюб
В одному лісі йшли врочисті збори.
За звичкою всі звipi дружним хором
горлали, аж тряслись навкіл дерева,
що, буцім, в світі краще Тигра й Лева,
як не крути, до смерті не знайти.
Вони, мовляв, мірила чистоти.
Вони - найрозумніші, наймудріші.
Від того, знають добре навіть миші,
у лісі все до ладу, до пуття.
Та тут Ведмідь, що спав усе життя,
від пащі лапу нехотя відняв
i заревів: - Дозвольте, це брехня!
Коли на мене, вони геть дурні.
І це відомо не лише мені.
А потім, вони злючі, кожний знає.
Он у Лисиці півхвоста немає,
у Зайця он без вуха голова,
i в Лося шрам загоїться не скоро.
- Як він посмів? - обурилися збори. -
Це наклепи! Він зовсім не Ведмідь.
Верблюд він, звірі... Геть його женіть!
Нечуваний здійнявся в лісі крик.
Ведмідь послухав - i у хащах зник.
Він все життя доводить там i тут,
що він - це він насправді - не Верблюд.
<..........................>
.