.

..
.

.
.

.

        Народилася 26 травня 1957 p. в с. Чистюнька 
   Топчихінського району Алтайського краю.
   Закінчила Одеський гідрометеорологічний 
   інститут. Працювала гідрометеорологом в 
   аеропорту Єревана, секретарем
   Дніпропетровської обласної філармонії,
   редактором в обласній педагогічній газеті 
   «Джерело». Директор історичного музею 
   міста Новомосковська. Поетеса, прозаїк. Автор 
   збірок поезії «Ты прекрасна», «Дикое поле»
   та книги прози «Желя i Карна», публікацій в 
   журналах «Монастирський острів» та «Kyp
   Кривбасу». Лауреат премії журналу «Kyp
   Кривбасу» за 2000 р.
 

.

Ромео і Джульєта самарского повіту 
(комедія на одну дію)

Дійові особи: 

Іван Медуниця 
Галина, його дружина
 
Олімпіада, їхня донька
 
Степан, сусід Медуниць
 
Раїса, його дружина
 
Зінаїда, сусідка Медуниць
 
Борис Іванович, дільничний міліціонер

     Події відбуваються у невеликому місті, в наші дні. На сцені зліва – тин, під тином – два
великих гарбузи. За тином – сад. У лівому куті – інтер'єр сараю,
yгopi – бантина. Справа – 
стіл з лавами. Окремо, навпроти зали – широка лава. Над нею – вікно, за вікном – розкішні
 
квіти. На передньому плані – ящики з квітами. Грає невиразна музика, в якій важко, але таки розпізнаються народні мотиви. Іван іде через залу до сцени. Це середнього віку, гарний,
 
показний чоловік, дещо вимучений життям
i виснажений важкою роботою. Одягнений у 
чорні штани, чорну сорочку. З-за тину вигулькує Степан, хитруватий на вид, у жилетці
 
кольору хакі на оголено тіло.
 
 

ЯВА 1

СТЕПАН (paдicно). О! Іване! Пошабашив? Ходи-но сюди! (Оминає тин i виходить на передній план).
ІВАН
(здоровкається за руку із Степаном). А ти від кого там ховаєшся?
СТЕПАН. Та,.. горобців ганяю.Які новини?
ІВАН. Зарплату отримав.
СТЕПАН. Значить, маєш гарний настрій.
ІВАН. Почуваюся людиною. А й справді, як ці кляті гроші впливають на самопочуття! Навіть
з вахтером прощався на прохідній, як з батьком рідним. У хлопців м'яч з поля викотився, я
 
ловко назад накинув.
СТЕПАН
(прислуховується). Чуєш, Іване, що воно таке: чи музика десь грає, чи хтось мугика 
щось
co6i під ніс?..
ІВАН. Не знаю.
СТЕПАН. А може, то твоя душа
cпіває? (сміється).
ІВАН
(i co6i усміхається). Може, й так.
СТЕПАН. Якщо ти в доброму гуморі, то не можна цим не скористатися. Зараз
yci переважно
обізлені або подратовані. І ніби в
ci шукають спілкування, але як тільки вступиш в розмову – вантажать своїми проблемами. О життя, Іване! Сидимо по хатках, як сичі. А то ще гірше – 
лаємось з рідними. Твоя Галька тебе дістає?
ІВАН. Дістає.
СТЕПАН
(щиро) А як мене Paїca дістає! Ех, Ваню!.. Та годі про це. Добре, що тобі гарно, 
значить,
i в мене настрій не зіпсується. Давай по сто грамів i поговоримо по-мужськи, про 
своє. То як?..
ІВАН, Давай.
(Лізе в кишеню за грошима).
СТЕПАН
(ображено). Так ти подумав, що я тебе nepecтpiв із зарплатою, аби за твій рахунок
випити?
(Дістає з-за гарбуза пляшку) Дивись! (Ховає пляшку). Я пропоную, я й пригощаю. Ходи 
віддай Гальці гроші, щоби заспокоїлась і не шукала тебе по всьому виселку, і повертайся. Я
 
буду за тином...
ІВАН. І що їй сказати?
СТЕПАН
(заскочений). Скажи, що пішов до мене за мотузком.
ІВАН. Вона запитає, нащо мені той мотузок?
СТЕПАН
(усміхається). Скажи: зроблю налигач для тебе... Поки вона оговтається від такої
відповіді – ти вже будеш тут. Давай.
ІВАН. А де твоя
Paїca?
СТЕПАН. До матері пішла. Це надовго. Поки
yci мої кістки перемиють, ми встигнемо душі
відвести.

Розходяться в piзнi сторони: Іван –направо, Степан – наліво.
 

ЯВА 2

Степан зникає. Назустріч же Іванові вибігає Олімпіада.

ЛИПА. Гроші отримав?
ІВАН. А привітатися з батьком?.. Я ж пішов на роботу, коли ти ще спала.
ЛИПА, Здрасьтє.
ІВАН. Здрастуй, доню. Зарплату я отримав.
ЛИПА. Дай мені 120 гривень.
(Іван мовчки дивиться на доньку). Я куплю co6i гостроносі туфлі на
тонких підборах.
ІВАН
(обурено). Будеш в них виглядати як Буратіно!
ЛИПА
i злом). Ти на що натякаєш? На те, що працюєш, як папа Карло, а ми з мамою сидимо 
у тебе на шиї? Чи, може, на те, що я така селючка задрипана, буду в тих модних туфлях, як
 
коза на ковзанах? Так?
(З викликом). Яку народили, таку й маєте! 
ІВАН
(м'яко). Ти для мене – найкрасивіша у світі. І грошей мені не шкода. Тільки ж «Мерседес» під нашу хату нixто не підгоне, не повезе тебе з двору до ресторану. 
ЛИПА. Будуть туфлі,
i «Мерседес» знайдеться! 
ІВАН
(розгублено). Ой, Липо!.. 
ЛИПА
(тупає ногами, плаче). І нащо було давати мені таке дурне ім'я? Ли-ипа! Ніби я якась ...
несправжня.
ІВАН. Це ім'я носили грецькі цариці.
ЛИПА. А я не цариця. Я взагалі – ніхто!
ІВАН. Ще все попереду, доню. Встигнеш кимось стати.
ЛИПА. Купи туфлі!
 

ЯВА 3

3'являється Галина.

ГАЛИНА. Ви чого це галас підняли на всю вулицю?
Іван i Липа перезираються.
ІВАН. Та ось дитина хоче стати грецькою царицею, та не знає – як...
ГАЛИНА
(іронічно). Не плач, доню. Батько щось придумає... (До Івана). Зарплату отримав?
ІВАН. Отримав.
ГАЛИНА. Сюльки?
ІВАН. П'ятьсот п'ятдесят...
ГАЛИНА
(пильно дивиться на нього). Давай.
Іван витягує з кишені гроші й віддає дружині.
ГАЛИНА.
Bci?
І
BAH. Bci.
ГАЛИНА. І не пропив
aні троячки?
IBAH. Сама бачиш.
Галина іде. Липа, відвернувшись, шморгає носом, Іван витягує носовичка, утирає їй ніс. Потім дістає з кишені 
сотню.
IBAH. Липочко, не плач, моє щастя золоте. У мене ще є сотня – преміальні. Піди вже купи 
co6i ту модну взучку.
Липа утирає сльози, iз вдячністю дивиться на батька, затискує в кулачку сотню i йде.
 

ЯВА 4

Іван ходить нервово по сцені, потім прямує до тину Степанової оселі, з'являється Галина, гукає його.

ГАЛИНА. І куди це ти?
IBAH. До Степана.
ГАЛИНА. Якого лиха?
IBAH. Мотузку візьму...
ГАЛИНА. І нащо тобі вона?
IBAH (несподівано серйозно). Піду й повішусь.
ГАЛИНА
(фиркає) А своя для цього не підходе? В capaї на бантині висить...
Галина іде.
 

ЯВА 5

Назустріч Іванові виходить з-за тину Степан. Чоловіки розсідаються на гарбузах. Степан наливає по чарці, дістає з 
кишені закуску.

СТЕПАН. Давай за здоров'я наших ворогів.
ІВАН
(ще думаючи про своє). У тебе є вороги?
СТЕПАН.А у тебе немає?
(3амріяно примружує очі). Це зараз теща з Раїскою мене клянуть на вci
заставки... Ну, нічого, я свічку-громовицю зараз запалю.
ІВАН. По кому?
СТЕПАН. Не по кому, а за їхне здоров'я.
Випивають. Степан ховає пляшку й чарки. Чутно, як жіночий хор десь співає:
Понад яром зелененьким
Брала вдова льон дрібненький.
ІВАН
(прислуховується до співу, очі його зволожуються). Галина запитала, нащо мені мотузок, я
сказав, – піду повішусь...
СТЕПАН. Ого! А вона що?
IBAH. Hiчого.
СТЕПАН. Ото ж бо... Слухай, давай тепер вип'ємо за кохання. Ось ти ж колись любив же
 
свою Гальку?
ІВАН. Любив. І зараз, мабуть, люблю...
СТЕПАН. Ти що?! Вона ж відьма розклятуща! Така сама, як
i моя Раїска. Уже б варто й 
кинути ії, та...
ІВАН. Нема куди йти?
СТЕПАН. Не те, щоби... Звик. Як ото донор звикає віддавати крові вже без цього не може
 
жити. Погано йому. Лайка, колотнеча, боротьба – оце, виявляється,
i є звичайне життя. 
І у в
cix же так!
ІВАН. Та, мабуть, не у в
cix.
СТЕПАН
(здивовано). А хто із наших знайомих живе у любові i злагоді? Скажи, – хто?
ІВАН
(зі злом). Не знаю. В кіно бачив.
Степан
(регоче). Три години щастя-блокбастер! А життя сіре й довге. Хоча, хто його знає...
ІВАН. Так давай за це?
СТЕПАН. Давай.
П'ють i знову все ховають.
СТЕПАН. Я тут від одного діда
iстоpiю почув про Семена Журбу.
ІВАН. Це наш земляк, що за Пугачовим проти царя пішов?
СТЕПАН. Він. Ось послухай. Якось Журба
iз своїми друзями-козаками повертався з походу i
надибав у яру за Самарою козарлюгу – такого старого, як сам світ. «Синку, – каже дідуган, –
 
відвези мене до Самарського монастиря на вічний спочин». «Добре, батьку», – каже йому
 
Семен. Привезли вояка до Самарчука, переправились через річку, дісталися святої обителі.
(Степан замовкає, ніби уявляє, як воно все відбувалось).
ІВАН. І що?
СТЕПАН
(спохоплюється, ходить по сцені). Підійшли до монастиря, а тоді каже козарлюга: «Ось
тобі, синку, меч від діда-прадіда, не розлучайся з ним ніколи. Я ним сорок років рубав
 
ворожу силу, а тепер вже бач, – сили
cвoєї немає тримати в руках зброю». Взяв Журба меч, 
а діда передав з рук у руки монахам.
ІВАН. А що ж то був за меч?
СТЕПАН. Такий великий, немов коса, кривий, як ятаган
i важкий, як ковадло. Бився тим 
мечем Семен з ворогами України багато років, аж лезо пощербилося , немов пила. Одного
 
разу, це вже за Пугачовщини, залишив Семен свій меч вдома. Дружина просить: «Візьми,
 
він тебе береже». А він: «Вже таким мечем не рубати ворога, а тільки пиляти...» Повісив на
 
стіну
i подався на війну.
ІВАН. Ну
i дурний.
СТЕПАН. Оточили царські війська загін Журби, перебили
ycix, а коли i самого Семена вбили, то упав меч зі стіни. Дружина його в цей час сорочку вишивала, i раптом тканина побагровіла, ніби закривавлена. Зрозуміла жінка, що стала удовою i гірко заплакала.
Жіночий хор співає «По над яром...»
ІВАН
(відвертається, утирає сльози). Пісня журлива: не захочеш, а заплачеш... Я був там, де
Журбу з пугачовцями, що пробивалися на Січ, забили на смерть. Там земля й досі стогне.
СТЕПАН
(зацікавлено). Де це?
IBAH. Під Вільним. 
СТЕПАН, Але ж яка у Журби була дружина!..
 
IBAH. До пари. Щось таки святе є у світі. 
СТЕПАН
(перелякано). Ой, Ваню, Раїска суне! Я – пас. 
(Степан щезає за тином) 
 

ЯВА 6

3'являеться Paica
РАЇСА. Доброї ночі, Іване.
IBAH. Здрастуй Paїco.
PAЇCA. Чото це ти у нас на вгородах робиш?
IBAH. Прийшов до твого Степана по мотузок. Чекаю, поки він його шукає.
PAЇCA. Ага... А нащо тo6i мотузок вночі?
IBAH. Не скажу, бо зурочиш.
РАЇСА. Що?
Xi6a я відьма якась?
IBAH. (переконливо). Відьма.
Степан під тином труситься від сміху аж валиться у траву.
РАЇСА. Це я відьма? Я порядочна жінка, а ось твоя Галька – відьма прямого попаданія.
(Прислухається). А що то у кущах вовтузиться? Може, ти у нас на вгородах з якоюсь хвойдою призначив побачення? Ану-ану...
Paica зазирає за паркан, але Степан вже щез.
РАЇСА
(розчаровано). Нікого, А на що я сподівалась? Що побачу у кущах писану кралю? 
Господи, а кому хоч ти, хоч мій Степан потрібні?
IBAH. А хоч ти, хоч Галина кому потрібні?
РАЇСА
(впевнено). Донькам!
IBAH. Ось-ось. Сьогодні ти із своєю мамою Степанові кишки миєш на ковбасу, а завтра твоя
донька прибіжить до тебе свого чоловіка клясти, кістки його білі глодати. Іродки ви, жінки...
PAЇCA (ocтовпівші). А чи ти, Іване, не п'яний?.. Прямо таке кажеш...
IBAH. Добре, я тобі скажу, нащо мені мотузок. Зараз прийду додому. Гальку на налигач 
візьму
i водитиму селом, аби інші жінки дивились на це, i страхом пробирало Їхні дрібні душі. 
Не можна нехтувати чоловіком! Не поважаєш його – розлучись до бісової матері
i живи із 
своєю пихою.
PAЇCA, Ой, ой, Вань, ти оце прийди й Гальці скажи – вона вже потішиться від душі.
IBAH. Ти, Paica, жінка красива (Paїca помітно підбирається), але дурна.
PAЇCA. Що?
IBAH. Не ображайся, я по дружньому кажу. А Степан твій – чоловік ...тонкої душевної
організації.
РАЇСА. Чого? В якій він організації? В душевній? Секта якась чи що?
IBAH. Я кажу, що він розумний, а ти клята, язиката, нахабна, й самовпевнена. Все!
PAЇCA. Подивись краще на свою Гальку! Ніби вона у тебе Індіра Ганді?!
IBAH. І вона така ж сама, як ти.
PAЇCA (весело). А ви із Степаном дременіть від нас! На Січ! Козаки! Душевні! Погано вам за нашими теплими, широкими спинами живеться?!
IBAH. Погано.
PAЇCA. І чого ж це вам, анциболам, не вистачає?
IBAH. Любові...
PAЇCA (вирячує очі). Лю-бо-ві?

З'являється Степан із мотузком.
 

ЯВА 7

СТЕПАН (розмахуючи мотузком). Яка така у вас тут любов?
PAЇCA. i злом). Відчепись!
Paїca іде.
ІВАН. Ти, Іване, того...
СТЕПАН. Та я все чув. Раїска, бач, так розхвилювалась, що мені ії аж шкода стало... Я мабуть,
 піду заспокою ії... 
ІВАН. Іди.
СТЕПАН. Вань!
ІВАН. Що?
ІВАН. А ти не боїшся Гальку? Бона ж у тебе перша сколопендра на увесь виселок. Ех! А ти
 
ж міг бути козацьким сотником. Або ж
i полковником!

Степан іде.
 

ЯВА 8

Іван виправляється, виструнчується й крокує додому. Сідає за стіл, потім лягає горілиць на широку лаву. Заходить Галина й сідає на лампи шити.

ГАЛИНА Набрався? І хто ж тебе пригощав, коли ти всю зарплату додому приніс? Давай, 
бреши!
ІВАН. Галю, дай мені спокій!
ГАЛИНА. Сьогодні – дай спокій, а завтра – дай похмелитися? Я тобі на похмілля смоли
 
розтоплю! П'янделига триклятий, коли ж ти, борове, вже впадеш на задні? Коли тобі
 
горлянку ненаситну зсудомить?
ІВАН. Галю, що то ти шиєш?
ГАЛИНА
(відривається від шиття). Кохту...
ІВАН. А подивись-но уважно, кров на шитті не виступила?..
ГАЛИНА
(загрозливо). Я зараз викличу лікаря, щоби тебе, чмелений, відвезли до божевільні.
ІВАН. Вже не треба.
(Підводиться й іде)
ГАЛИНА
(суворо) Ти куди?
ІВАН. Я ж казав – піду повішусь.
ГАЛИНА. Ага. Мотузок позичив?
IBAH. Hi, Степан мені його подарував...
ГАЛИНА. Мило не забудь.

Іван іде. Галина сидить, підперши долонею голову, потім іде й co6i.
 

ЯВА 9

Іван у capaї майструє петлю й страховку. Лізе на драбину, ладить мотузку до бантини, відштовхує драбину, 
зависає, ворушить руками-ногами.

IBAH. Ну все, з Богом. Ніби зручно... Не дочекаєшся ти моєї смерті, клята! А нерви 
полоскочеш. О, Зінка побігла. Знову за позичкою до Гальки. Цікаво, в сарай, ця
 
пройдисвітка зазирне? Іде!

З'являється 3інаїда, обережно озирається, оглядає уважно підлогу, потім піднімає очі догори,
бачить Івана, на мить заклякає, потім стрімголов несеться далі.
ЗІНАЇДА. Галька! Галю! Галюню, серденько, біда!
ГАЛИНА
(виходячи). Ти чого гвалт підняла?
ЗІНАЇДА. Там... там твій Іван у сараюшці висить на бантині. Мертвяк...
ГАЛИНА. Де? Ваню!
Ж'інки кидаються до сараю. Галина, побачивши Івана, кричить й валиться додолу.
ЗІНАЇДА. Вставай. Чуєш мене. Ну що ж це таке, Господи?! Прямо царствіє мертвих... Гальку!
ГАЛИНА
(отямившись). Іване!
ЗІНАЇДА. Все, не почує тебе більше Іван. Замовк й оглух назавжди. Преставився, сердешний.
 Не витримав життя такого, гризот лютих i відійшов за межу вічного спокою (шморгає носом).
ГАЛИНА
(дивлячись на Івана благально). Зійди до мене, Ваню. Присягаюсь Богом, жодного 
слова поганого не почуєш від мене більше.Любитиму тебе, як літечко красне. Притисну твою голівоньку до свого серця...
Іван на бантині смикається як від струму, почувши ії слова. Жінки цього не бачать.
ЗІНАЇДА. Пізно, пізно, Галю, ти розкаялась. Тепер притиснеш його красиву голівоньку до
 
себе, коли він лежатиме у домовині...
Галина ридає.
ЗІНАЇДА. Галю, ти не бийся зигзицею об землю, а біжи до дільничного міліціонера. Нехай
 
хутчіш іде та допоможе труп зрізати...
ГАЛИНА. Який труп? Іван-труп? Як це зрізати?
ЗІНАЇДА. Так висить же... Іди вже...

Галина, хилитаючись, іде. Зінаіда кидається судомно ритися в реманенті, нарешті, хапає нову сокиру й прямує 
з нею до виходу.

ІВАН (загрозливо). Зінаїдо! (Вона завмирає на місці потім зиркає на Івана). Злодійко, ти куди це
мою нову сокиру поперла? Ану поклади на місце!
Зінаїда кидає сокиру й притьмом вибігає. 
ІВАН
(навздогін) Обережно, яма! 
Чутно гуркіт, крик, стогін. 
ІВАН. От дурна! Вкинулася в яму.немов паця... Забилась, мабуть, нещасна...
 
 

ЯВА 10 

3'являються Галина й Борис Іванович. 

ГАЛИНА. Ваню, що ж ти наробив? Я ж тебе, сонце моє, так любила! Bipною тобі була. З 
армії дочекалась. БАМ будував – чекала. В санаторій два рази їздив, гуляв там, мабуть, як
 
паразит, а я з Липочкою на руках, як Ярославна на валу, все виглядала тебе. Що ж ти, Ваню, наробив?!
Борис Іванович оглядає сарай, Івана в петлі. 

БОРИС ІВАНОВИЧ. Громадянко Медуниця!
ГАЛИНА. От бачиш, Ваню, я вже громадянка! Тепер ще й судитимуть мене, як вбивцю...
 
І нехай! Помру каторжанкою!
БОРИС ІВАНОВИЧ. Галине, припини!
(Обмацує Івана). Так, зрозуміло, ще теплий...
ГАЛИНА
(в істериці). Ще теплий... Ваню, голубчику мій!
БОРИС ІВАНОВИЧ. Все зрозуміло. Де драбина? Ось вона. Допоможи мені.

Борис Іванович стає на драбину, ріже мотузку.

БОРИС ІВАНОВИЧ.Міцний який мотузок. Не доведи Господи...

Іван, відчувши, що ось-ось обірветься, хапає дільничного за плече. Той дико кричить, валиться з драбини й біжить геть.
ІВАН. Галю...

Галина стріпується й біжить за міліціонером.

ІВАН. Обережно, там яма...

Знову чутно гypкіт, стогони. Німа сцена, Іван – один на сцені.
 

ЯВА 11

З'являється 0лімпіада. У новому красивому платті, яке їй дуже личить.

ЛИПА. Тату, що це з тобою? Упав з драбини? Ой, тату, подивись скоріш, яке в мене плаття! Купила на тi гроші, що ти дав. Вже бігала в ньому на дискотеку. Шалений ycпіх! Ти знаєш, 
у нас зараз студенти на практиці, так один від мене ні на крок не відходив. Закохався мабуть
(смієеться). Додому провів. Каже, щоби я після школи обов'язково поступала до їхнього 
інституту. Обіцяв допомогти з фізики... Та я, мабуть, за конкурсом не пройду...
ІВАН. Пройдеш, доню.
ЛИПА. Ти вважаєш?
ІВАН, Ти у мене позаконкурсна розумниця й красуня.

ЛИПА (обнімає батька). Дійсно, нащо мені були потрібні оті гостроносі туфлі? То взучка для
ханських євнухів, а не для таких дзиг, як я... А де мама?..
ІВАН
(втомлено). В ямі...
ЛИПА.В якій ямі?..
ІВАН. Що за сараєм.

Липа ви6ігає i повертається.

ЛИПА. Тату, там багато людей...
ІВАН. Зараз усіх дістанемо.
Bcix врятуємо. Доню, виявилося, що мама мене любить...
ЛИПА. Звичайно, я це знаю. А як вона до ями потрапила? І хто там ще?
ІВАН. Потім розповім.
Ідуть, приводять Галину. 3'являються й Зінаїда та Борис Іванович. За ними – Степан
i Paїca.
СТЕПАН. Ого, як тут людно!
PAЇCA (визираючи з-за спини свого чоловіка) Іване, А мене Степан до тебе приревнував... (До 
Галини) Галю, ти нічого поганого не думай...
СТЕПАН. Ми пляшку прихопили, щоби за мирову випити...
Жіночі голоси за сценою виводять «Понад яром зелененьким...»
ГАЛИНА
(Липі). Доню, піди скажи бабам, щоби про ту вдову не співали...
Липа йде.
PAЇCA. Hi, ну ви подумайте: Степан мене приревнував... Повіситись можна...
Іван трясеться від сміху, за ним починають реготатися Галина, Зінаїда, Борис Іванович. Дивлячись на них, 
починають сміятися й Степан та Paїca. 3абігає Липа.

ЛИПА. Чого ви вci регочетесь? (До Галини) Мамо, що це з вами? Про що ви тут без мене
говорили?
БОРИС ІВАНОВИЧ. Про любов, Олімпіадо Іванівно...Гарне у вас ім'я.Як у грецької цариці...

Іван пригортає до себе Галину. Гарна весела музика.

ЗАВІСА.

_____________________________________________________________________________________________

 

п