Орина Сокульска – знакова постать на Прідніпрів'ї. Вона – заслужений
вчитель
математики з богатолітнім стажем, дружина відомого поета-правозахисника Івана
Сокульського, голова обласної організації Союзу українок, а з 2002 року й
голова обласної
оргашзації Української Респу6ліканської партії (Собор). В дні
листопадово-грудневого Національного страйку ії можна було побачити на чолі
студентських колон, які крокували
містом, скандуючи «Ющенко!», ведучою мітингів на підтримку народного
кандидата, які проходили в нашому місті на центральній площі, перед будинком
облдержадміністрації, перед оперним театром. І звичайно ж, у регіональному
Штабі «Сила народу» на Ломаній, 17. Сьогодні до уваги читачів іннтерв'ю з пані
Ориною Сокульською, яку
розпитувала Леся Степовичка.
______________________________
Л. С. -Пані Орино, вітаю Вас! Ви були одною із найяскравіших героїнь
помаранчевої
революції в Дніпропетровську, справжньою пасіонарною Жанною де Арк. Ваш
захриплий голос знали
вci студенти, з якими у Вас
налагодився добрий контакт. Вони слухали Вас, виконували Ваші накази. Окрім
поклику серця i партійного
завдання що рухало Вами в ці дні? Чи є у Вас особисте відчуття вдоволення від виконаних дій?
О. С. -Пані Лесю, у Вас поетичне бачення моєї
особи. А все значно простіше i
функціональніше. Я виконую обов'язки Голови політичної Ради опозиційних
партій Дніпропетровщини. Тому моя відповідальність i особиста участь в організації акцій зрозумілі,
особливо після того, як Штаб прийняв рішення з 22 листопада провести
протестні заходи в peгioнi. Моя роль насправді не дуже значна, бо одна людина, чи одна партійна
структура не в змозі
була б зробити те, що робилося на вулицях Дніпропетровщини. Тому не варто
перебільшувати значения одного політичного лідера, бо ніякий лідер, ніякі
конструктивно розроблені плани дій не спрацювали б без людського фактора.Якби
не люди, ми б не побачили
оранжевої Дніпропетровщини.
Що
ж до оцінки подій, то ми вci успішно склали іспит icторії в першому турі виборів, i в другому теж, ще
один іспит, але влада сфальшувала результат. І на жаль, нам нав'язано третє
голосування. Але ми складемо цей іспит, я переконана, бо те, що ми робимо –
це логічно, це правильно, i це справедливо. Ми йдемо до нашого переможного кінця.
Л. С. -Пані Орино, у чому, на
Ваш погляд, феномен такої активності народних мас? Що Вас особисто вразило в
революції 2004-го року?
О. С. -З самого початку були активісти iз студентів. Але не всі молоді люди були
такими активними, вони просто проголосували за Ющенка i чекали результатів. Але тут, вочевидь,
спрацювала ота фальсифікація результатів виборів, особливо у другому турі.
Тому до активістів
приєдналися тисячі людей, обурених діями ЦВК, вони вийшли на вулиці i площі міста, щоб сказати «Hi!» фальсифікаціям. Це були прекрасні дні
виборювання своїх громадських
прав, протистояння, віддстоювання свободи. І мені здається, що серед тих молодих людей я сама помолоділа. Ця молодь
— то i розум, і виховання, i поінформованість через новітні технології. Тому я хочу
подякувати студентству Дніпропетровщини. Це діти Незалежності, вони не мають
рабських комплексів, не підкоряються ніякому ректорові, неякій партії. Це молоді люди, які мають
орлині крила за плечима.
Л. С. -Сьогодні можна почути,
що помаранчева революція перемогла. Але ж xi6a вона вже досягла
своєї мети повністю?
О. С. -Революція перемогла на певному етапі –
мітингів і страйків. Зараз ми на етапі
підготовки до переголосування. Остаточно революція переможе, коли досягне
своєї мети – приходу до влади законно обраного президента.
Л. С. -Пані Орино, які
політичні сили були задіяні в протестних акціях, окрім партій, що
увійшли в коаліцію «Сила народу»?
О. С. -Задіяні були політичні і громадські
організації – і Спілка студентів, i Молодіжний комітетстудентства, і Молодіжна партія на чолі зі
студентськими лідерами Іваном Марковичем, Глібом Пригуновим, Валентином Головченком. До
нас приєдналися після відомого рішення О. Мороза соціалісти. Ми об'єднали свої зусилля,
60 ми робимо одну справу. Як Ви бачите, партії не виходили зі своїми прапорами, бо у нас
зараз один прапор, навколо якого ми об'єдналися, це – «Ющенко – ТАК!» Нарешті
українська політична еліта в новітній історії України зрозуміла, що для того, щоб досягти
перемоги, треба консолідувати всі демократичні сили.
Хоча багато чинилося перешкод студентам-страйкарям (не хочу зараз зупинятися
на особистостях затискачів свободи), та все ж вважаю, що в образі студентів з
нами була наукова еліта. А ще – творча еліта регіону. Письменники першими
приєдналися до нас. Офіційну Заяву обласної організації НСПУ про підтримку
страйку Ви оголосили на міттингу вже 23 листопада. Щодня на майдані були i виступали з віршами поети. І Степовичка,
i Вітгалій Старченко, і
Володимир Луценко. Нас підтримала офіційно! Спілка архітекторів. Від інших
творчих спілок таких
заяв не надходило, але окремі яскраві особистості, митці, актори Михаиле
Мельник, Микола
Герасименко своїми виступами надихали учасників Майдану бути мужніми і стояти до кінця. Мені допомагала вести мітинги,
Ви бачили, як це було талановито i вдало, молода журналістка Вікторія Наріжна, якій я дуже вдячна.
Л. С. -Революція, вибори стали
пограничною ситуацією, за якої людина повинна справді
зробити свій вибір, як напрямок майбуття держави, а в ній i стилю свого власного життя. А ці два Віктори такі відмінні один від
одного, прямо таки антиподи. Отож не дивно, що й люди ніби розподілилися на два табори, i стало видно, хто є хто. Чи були у Вас
якісь
несподіванки, переоцінки людей?
О. С. -Після Тараса Чорновола мене нічим вже
не здивуєш. Мені прикро, бо я знала його
батьків, i Вячеслава
Максимовича, i Олену
Антонів. Хто міг сподіватися, що Тарас завдасть нам отаких прикрощів? Але мені сьогодні не
хотілося б судити тих, хто не був з нами. Не хотілося б судити тих людей, які помилилися,
заблукали, і навіть тих людей, які продалися. Я дивлюся на це по-християнському. Згадаймо
притчу про блудного сина. Коли блудний син повертається до батьківського дому, то
батько прощає його зі слізьми на очах. А в нас мати – Україна... А ми всі діти, ми – одна
сім'я, і в сім'ї можуть бути різні діти. І в тому увесь смисл, що той батько i та мати приймають тих блудних дітей.
Куди ж ми їх подінемо – і тих заблуканих, і тих продажних? Куди ж їх подінеш
з рідної землі? Ми будуємо відкрите, громадянське суспільство, де б кожний мав право
на свою думку, на чесне волевиявлення.
Л. С. -Тобто, Ви даєте шанс
блудним дітям?
О. С. -Так. Може, вони зрозуміють свою
помилку. Бо я впевнена, що Ющенко буде
президентом. А Ющенко – це шляхетний, освічений, благородний лідер, який
об'єднає ycix. І я переконана, що ті блудні сини і доньки займатимуть гідне
місце в суспільстві. Але
сьогодні наше завдання
сказати цим людям – ви помилилися. І ми мусимо їм це сказати толерантно.
Мусимо донести до них, що це боротьба не між двома Вікторами, а боротьба між
двома моралями. Перша
– це шляхетність, християнське милосердя, доброта, професіоналізм. Нам
пропонують і другу мораль – «освіченість» проффесора, жорстокість, і не така
вже й велика мужність. Їі представляє людина, яка розколює суспільство. Оцей
сепаратизм, що йде з Донецька
і Луганська, ми не можемо його сьогодні дозволити, і навіть його прихильники
це прекрасно розуміють.
Л. С. -Де Ви бачите місце
Януковича після його остаточної поразки? Чим би Ви порадили
йому зайнятися, щоб він нарешті заспокоївся? Зараз він позиціонує себе як
опозиціонер, то він,
напевне, очолить з часом опозицію до нової влади.
О. С. -Не знаю, не уявляю, мабуть, про це
треба спитати Віктора Андрійовича, де він його
бачить. Ясно одне, що Янукович програв. І цей відхід Тигипка, і штаб його
розсипається, і Тарас
Чорновіл нічим йому не допоможе. Прикро чути із вуст Януковича ім'я Вячеслава
Чорновола, i що він,
мовляв, продовжує його справу. Це такс святотатство, що не хочу навіть цього коментувати...
Л. С. -Пані Орино, ми з Вами
розмовляємо 6іля наметового містечка, яке складається із 26
наметів. Сцену нещодавно було розібрано, а табір живе i діє. Тут є не тільки дніпропетровці, але й люди з інших областей, з Донецька.
Наметове містечко стало громадським центром, де люди збираються, дискутують. А його мужні
мешканці кажуть, що житимуть тут до перемоги.
О. С. -Про них Вам краще міг би розповісти
пан Соколик із партії «Солідарність».
Л. С. -Пані Орино, зараз
у суспілиджеьстві відчувається певна ейфорія, ніби перемоги вже
досягнуто. А між тим на нас чекає велико випробування, бо в нашій державі все
можливе...
О. С. -Революція не закінчилася, вона йде до
завершеного кінця. Ми готуємося до виборів 26грудня. І в paзi нових фальсифікацій ми завжди готові – за кілька годин – виступити на
захист свого вибору. І
в Києві, i в
Дніпропетровську, i по всій
Україні. А місто наше оранжовіє, оранжовіє, на наш бік переходять учорашні «блакитні» чи голубі. Я вipю в перемогу! Я зичу yciм перемоги нашого прекрасного кандидата,
хай він перемагає, а ми йому yсі разом допоможемо.
Л.С. -Дякую Вам за інтерв'ю!
Перемоги нам усім!
12 грудня.2004, Дніпропетровськ
.
____________________________________________________________________________