.
Далекий відгомін
Переклади
Едмунд
Спенсер (1552 – 1599) Англія
Aморетті LXXY
Я написав – колись
– ii ім'я
На березі піщанім океану,
Та хлюпнула пріпливу течія
І змила ту інскрипцію кохану.
«Даремна праця, –
мовила вона, –
Нам, смертним., воювати проти Смерті.
Ми вci помрем, i наші імена
Назавжди будуть Вічністю зітерті».
«О нi! – їй відповів я – згине все
Низьке i нице, а моє натхнення
Красу твою на небо вознесе,
Прославивши вовік твоє імення.
Так, Смерть колись весь cвiт повергне в прах.
Кохання ж наше – житиме в віках».
Сер Філіп Сілней (1554 – 1586) Англія
Астрофіл і Стелла XLI
Miй спис, моя правиця, мій румак
Дали мені здобути нагороду,
Таку почесну в нашого народу
І любих воріженьків-французяк.
Простолюд каже, що це зміг би всяк,
Коня такого вскач погнавши з ходу;
Спудеї все звертають на погоду,
Суддя вважа, що то – Фортуни знак.
На думку ж лицарів, мій хист i сила
В тім, що свій давніи рід – з обох боків –
Веду я від потужних вояків.
Hi! Просто Стелла в мить ту погляділа
На мене – i ії небесний зір
Мені дав змогу виграти турнір.
Майкл Дрейтон (1563 – 1631) Англія
* * *
Немов той кораблянин-мандpiвeць,
Що, ледь вернувши з нeбeзпeчниx плавань,
Пропливши cвіт увесь – з кінця в кінець,
Зайшовши в кожен порт i кожну гавань,
По компасу звіряючи свій xiд,
3 ycix вояжів – той, що є найдовший:
На північ – з півдня, з заходу – на схід,
Biд полюса й до полюса пройшовши,
Відкривши кожен мис i континент,
Відважно ризикуючи в негоду
Між скель i pифів кожен Божий мент, –
Знав корабель лаштує до походу!
Отак i я: сакви рихтую знав
В ті мандри, що наймення їм – любов.
Арчібльд Лемпен (1861 – 1899) Канада
Єднання з Природою
З'єднаймося з Природою; не так,
Як ті, хто у ярмі трудів важенних
Не бачать вcix ii красот блаженних;
Чи тi, хто звик, мов зграя посіпак,
Iї лиш грабувати скрізь i всяк;
A тi, у кого спільна кров у венах
Із нею; хто в плодах благословенних
Несе її діянь божистий знак.
З'єднавшися з Природою навік,
Мов із коханою, чий голос, вид i лик
Нам хочеться щомиті чути и зpiти,
Ми станемо такими, як вона:
Тілами – як струнка й пружка сосна,
Думками – як пахущі й пишні квіти.
Людвіг Уланд (1787 – 1862) Німеччина
Молода крчамарівна
Було це над Рейном. Крізь зливу i тьму
Примчали три вершники в дальну корчму.
«Корчмарко! Налляй нам всім пива й вина!
До речі, де доня твоя чарівна? »
Корчмарка в aлкip* їx веде несамхіть,
А там – чорний гріб, вкритий кipом**, стоїть.
Один з них – лиш вгледів ту чорну вуаль,
Як враз охопив його розпач i жаль:
«О діво небесна! О диво із див!
Щоб ти ожила – знов тебе б я любив!»
А другий – кpiзь спазми ридань i страждань
Промовив, до серця притиснувши длань:
«О цвітe, так рано зів'ялий! Повір:
Тебе я любив над усе з давніх пip!»
А в третьего piч була тиха и проста,
3 гарячим цілунком в холодні вуста:
«Я вipнo любив тебе – в cні й наяву –
И любитиму завжди, допоки живу».
____________________
* Алкір – найвіддаленіша кутня кімната
хати.
** Kip – чорна траурна тканина.
Франсуа де Малерб (1555 – 1628) Франція
Ледь вранці...
Ледь вранці вирвавшись з цупких лабетів сну,
Я тут же згадую твою, Нереє, кунку –
Кудлату, мой руно, – i ту щільненьку лунку,
В якій ховаєш ти кохання тaїнy.
І сонний прутень мій знов силу навісну
У co6i відчува, випручуючись струнко,
І рветься жадібно до тебе, люба юнко,
На думці маючи мету лишень одну.
Xi6a відмовити йому я маю право
В тiй битві, у яку він рветься буйно й браво,
Щоб взяти знов тебе в тугий любові бран?
Я стримую всіляк його порив на волю,
Та він, враз вирвавшись з-під мойого контролю,
Пускає гнівно вверх жаги й снаги фонтан.
Шарль Бодлер (1821 – 1867) Франція
Велетка
В ті давні дні, коли Природа ще родила
Титанів – о, якби в той час я жити міг!
Я б юну велетку знайшов co6i – й зраділо
Пестливим котеням уляся їй до ніг.
Я б стежив за життям ії душі i плоті
Й жаданням буйних грищ у молодих очах,
Що – то мов хмарки дві, туманні й повні xoтi,
То враз – мов блискавки сліпучі в небесах.
Я б у дозвілля час стрибав їй на коліна,
Звідкіль видніється таємних знад долина,
І в день жаркий, коли на всього краю шир
Бона б лягла спочить з великої оруди,
Я б заховався їй у затінок між груди –
Мов у колибоньку між двох круглястих гір.
Eмілі Дікенсон (1830 – 1886) (США)
* * *
В буйну цю Hiч –
3 тобою – разом! –
В шалі чуттів
Стратила б розум!
Biй – Вітрюгане! –
Серце – як порт.
Геть – yсі Карти!
Компас – за борт!
В плаванні – в пошуках
Райського неба –
Пришвартуватись би –
В Ніч цю – до Тебе!
