___________________________________________

.
Сергій Ів. Ткаченко
.

     Народився 13 травня 1951 р. на Чорнобильщині), виріс 
   на Приятранщині. Закінчив Київський держуніверситет 
   ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської 
   філології). Працював викладачем Київського інституту 
   іноземних мов. Кандидат філологічних наук 
   (шекспірознавство). 3 1987р. – співробітник Секретаріату 
   ООН (Нью-Йорк). Автор багатьох публікацій у 
   вітчизняній і зарубіжній пpeci, двох книг поезій
   перекладів: «Сповідь правнука сільського писаря» та 
   «Ужинок ociннього поля». Головний редактор 
   літературно-мистецького журналу «Ятрань».

___________________________________________

 

.

Далекий відгомін
Переклади
 

Едмунд Спенсер (1552 – 1599) Англія

Aморетті LXXY

Я написав – колись – ii ім'я
На березі піщанім океану,
Та хлюпнула пріпливу течія
І змила ту інскрипцію кохану.

«Даремна праця, – мовила вона, –
Нам, смертним., воювати проти Смерті.
Ми вci помрем, i наші імена
Назавжди будуть Вічністю зітерті».

«О нi! – їй відповів я – згине все
Низьке i нице, а моє натхнення
Красу твою на небо вознесе,
Прославивши вовік твоє імення.

Так, Смерть колись весь cвiт повергне в прах.
Кохання ж наше – житиме в віках».
 

Сер Філіп Сілней (1554 – 1586) Англія

Астрофіл і Стелла XLI

Miй спис, моя правиця, мій румак
Дали мені здобути нагороду,
Таку почесну в нашого народу
І любих воріженьків-французяк.

Простолюд каже, що це зміг би всяк,
Коня такого вскач погнавши з ходу;
Спудеї все звертають на погоду,
Суддя вважа, що то – Фортуни знак.

На думку ж лицарів, мій хист i сила
В тім, що свій давніи рід – з обох боків –
Веду я від потужних вояків.

Hi! Просто Стелла в мить ту погляділа
На мене – i ії небесний зір
Мені дав змогу виграти турнір.
 

Майкл Дрейтон (1563 – 1631) Англія

*  *  *

Немов той кораблянин-мандpiвeць,
Що, ледь вернувши з нeбeзпeчниx плавань,
Пропливши cвіт увесь – з кінця в кінець,
Зайшовши в кожен порт i кожну гавань,

По компасу звіряючи свій xiд,
3 ycix вояжів – той, що є найдовший:
На північ – з півдня, з заходу – на схід,
Biд полюса й до полюса пройшовши,

Відкривши кожен мис i континент,
Відважно ризикуючи в негоду
Між скель i pифів кожен Божий мент, –
Знав корабель лаштує до походу!

Отак i я: сакви рихтую знав
В ті мандри, що наймення їм – любов.
 

Арчібльд Лемпен (1861 – 1899) Канада

Єднання з Природою

З'єднаймося з Природою; не так,
Як ті, хто у ярмі трудів важенних
Не бачать вcix ii красот блаженних;
Чи тi, хто звик, мов зграя посіпак,

Iї лиш грабувати скрізь i всяк;
A тi, у кого спільна кров у венах
Із нею; хто в плодах благословенних
Несе її діянь божистий знак.

З'єднавшися з Природою навік,
Мов із коханою, чий голос, вид i лик
Нам хочеться щомиті чути и зpiти,

Ми станемо такими, як вона:
Тілами – як струнка й пружка сосна,
Думками – як пахущі й пишні квіти.
 

Людвіг Уланд (1787 – 1862) Німеччина

Молода крчамарівна

Було це над Рейном. Крізь зливу i тьму
Примчали три вершники в дальну корчму.

«Корчмарко! Налляй нам всім пива й вина!
До речі, де доня твоя чарівна? »

Корчмарка в aлкip* їx веде несамхіть,
А там – чорний гріб, вкритий кipом**, стоїть.

Один з них – лиш вгледів ту чорну вуаль,
Як враз охопив його розпач i жаль:

«О діво небесна! О диво із див!
Щоб ти ожила – знов тебе б я любив!»

А другий – кpiзь спазми ридань i страждань
Промовив, до серця притиснувши длань:
«О цвітe, так рано зів'ялий! Повір:
Тебе я любив над усе з давніх пip!»

А в третьего piч була тиха и проста,
3 гарячим цілунком в холодні вуста:

«Я вipнo любив тебе – в cні й наяву –
И любитиму завжди, допоки живу».
____________________
  * Алкір – найвіддаленіша кутня кімната хати.
** Kip – чорна траурна тканина.
 

Франсуа де Малерб (1555 – 1628) Франція

Ледь вранці...

Ледь вранці вирвавшись з цупких лабетів сну,
Я тут же згадую твою, Нереє, кунку –
Кудлату, мой руно, – i ту щільненьку лунку,
В якій ховаєш ти кохання тaїнy.

І сонний прутень мій знов силу навісну
У co6i відчува, випручуючись струнко,
І рветься жадібно до тебе, люба юнко,
На думці маючи мету лишень одну.

Xi6a відмовити йому я маю право
В тiй битві, у яку він рветься буйно й браво,
Щоб взяти знов тебе в тугий любові бран?

Я стримую всіляк його порив на волю,
Та він, враз вирвавшись з-під мойого контролю,
Пускає гнівно вверх жаги й снаги фонтан.
 

Шарль Бодлер (1821 – 1867) Франція

Велетка

В ті давні дні, коли Природа ще родила
Титанів – о, якби в той час я жити міг!
Я б юну велетку знайшов co6i – й зраділо
Пестливим котеням уляся їй до ніг.

Я б стежив за життям ії душі i плоті
Й жаданням буйних грищ у молодих очах,
Що – то мов хмарки дві, туманні й повні xoтi,
То враз – мов блискавки сліпучі в небесах.

Я б у дозвілля час стрибав їй на коліна,
Звідкіль видніється таємних знад долина,
І в день жаркий, коли на всього краю шир

Бона б лягла спочить з великої оруди,
Я б заховався їй у затінок між груди –
Мов у колибоньку між двох круглястих гір.
 

Eмілі Дікенсон (1830 – 1886) (США)

*  *  *

В буйну цю Hiч – 
3 тобою – разом! –
В шалі чуттів
Стратила б розум!

Biй – Вітрюгане! –
Серце – як порт.
Геть – yсі Карти!
Компас – за борт!

В плаванні – в пошуках
Райського неба –
Пришвартуватись би –
В Ніч цю – до Тебе!

________________________________________________________

 

п