.
*    *    *

 

Кінь вечора скупав у золоті снігів

лазурні ноги тіней, блакитну гриву крон.

І пригасали цятки на грудях снігурів,

і мерхли діаманти бурулькових корон.

І золото, і синь, і ці вишневі цятки –

увесь химерний скарб поцупила імла.

Прийшов поганський час чаклунської колядки

до кожного кутка недремного села.

Зимові світляки умерзлих в морок шиб

запрошують дітей на різдвяні гостини:

"Пустіть колядувати!".

Порогу хриплий скрип

притлумлюють теплом сухі саманні стіни...

<.........................>
.

п

____________________________________________________________