.

*    *    *

 

Передмістя. Глину місять

«Жигулі» блакитнокрові.
В цятках синіх від шовковиць

глазуровані капоти.
Кіт дорогу переходить

пригальмовують нервові,
а розважні
ті, тим часом,

роблять ліві повороти.
Гаражі, шпаківні, будки.

Небо кольору вина.
В білих гетриках тополі,

ніби збірна з баскетболу.
У сусідів за паркан

йде сторіччями війна
грає кров в обох сусідів,

червоніють смаглі вола.
Той вирощує ондатру,

в того редька парникова:
в передмісті майже кожен

з пелюшок натураліст.
Неприкаяна, голодна

бродить Веклина корова,
сумовито-одинока,

як понурий власний хвіст.
То обнюхає бульдозер,

то зжує якусь дротину
на толоці розгорнули

будівництво чимале.
Запитально хвіст підніме:

. на яку лиху годину
розвантажують восоку

                 цеглу, плити і паркет?

Нерозумна ж ти, корово,

стане містом передмістя.
На дев'ятий поверх Векла

перетягне сундуки.

А тобі, стара корівко,

               забагато треба місця,
та й на небо піднімати

    твої роги не з руки...

 

...Розвертається бульдозер,

                                       пре на рами парникові,
і, збагнувши все, сусіди

                  вмить забули про паркан;
лиш розгублено дивились

    в очі мудрої корови,

над якою кран закинув

    металевий свій аркан.

<.........................>
.

п

_____________________________________________________________