.
* * *
Майже серед Дніпра зі скали-валуна
січового ляща батько ловить мені.
Із якого це раю, у якому це сні
батьків голос до мене доносить луна?
Береги, береги, бережіть те видіння,
і грайлива габа віддзеркалюй, мов скло:
Батько, скеля... А може, цього не було,
лиш була видноколу вервеченька синя?
Вічна пам'ять про батька мене береже,
наче пам'ять води – сяйво плеса ріки.
Бачу з берега батьківський помах руки.
Річка, дикий валун... повоєнний сюжет
щастя з вихлюпом сонця на хвилі.
Небо списане почерком лету стрижів,
і немає у сонці ні куль, ні ножів,
і мій батько, як бог, на забризканій брилі.
<.........................>
.