.

Натомленому

Посутеніло. Довкіл гнилого пня
згасають попелясті будяки.
Вже овид вухо місяця нап'яв,
тремтячих зір засяяли дірки.
До ніг підскочить сіре жабеня,
над головою захрущать жуки.
Стіжка торішнього дірявий кобеняк
гойднеться тьмяно в темряві ріки.
Спочинь, бо ніч... На згуки глухомані
твоя флояра тихо відгукнеться –
і тиша вляжеться туманом на поляні,
і янгол пролетить межи дерев.
Тож погамуй всі заколоти серця,
прислухайся – хай тиша пробере.

Хай тиша пробере останок дня
і вороним конем Мамаєвим замре.
Не схарапудь принишклого коня
і янгола у просвіті дерев.
Присядь вночі окрай гнилого пня,
прислухайся – хай тиша пробере,
й сліпим заскиглить серце цуценям,
і в тиші-темряві розлюченість помре.
Помре в тобі отой вогонь антонів,
що спопеляє все – і парості, і корчі
у дряхлому новому Вавилоні.
І ніч відійде. В сонну каламуть
сяйнуть зірки, ці галактичні очі –
твої чуття до Бога вознесуть...

<.........................>
.

п

_____________________________________________________