.
*
* *
І глухнуть ночі. Навіть
дикі пси
перебігають синь роси учтиво.
У жбани сховані, вечірні
голоси
уранці витечуть, немов прокисле пиво.
А доки ніч пряде свої покрови
і поглинає млявий дух борщів,
нічним теплом повіє від корови
й останні сплески рознесуть лящі
і вересню, й притлумленому слуху,
журбі густій у синій чорноті.
І сухостій згадає про засуху –
липневих полуднів
спекоти прегусті.
Заквокчуть кури в курнику осінньо –
куницею димок дереться
на курник.
І десь у березі, у вогкім мреві ріні
куликне в глухоту стривожено кулик.
Береться вільгість, терпне в тілі щось,
в руці дотліє зволожніла «Прима»...
Глуха і синя вереснева
млость
уляжеться за хатніми дверима.
<.........................>
.