.
Веласкес і Маргарита
Велично-блазнюваха луна Ескоріала,
де кроки короля страхають Маргариту,
з Дієгових полотен
звисає покривалом...
Натомлений луною володар
колориту
«Меніни» оглядає. В
палаці ледь смеркало.
Доносилися сонні перегуки Мадрида.
Дівча – благеньке світло – у дзеркалах мелькало.
Веласкесовий зір втішала Маргарита.
В цій лагідній дитині,
інфанті хворобливій,
промінчики зібрались у пелюстки лілеї.
Побачивши маестро, засяяли щасливі –
сумні до того – очі, мов рай, небесно-сині. ...
За ручку взяв принцесу й
пішов до галереї
писати образ щастя з маленької богині.
<.........................>
.