.
. З ярмарку
Дорога з ярмарку,
сира і непритомна.
Лежить вона додому, сама, як світ бездомна...
Хмільний погонич з
бутлем самогону,
і самогонно-сизий трясеться возом день,
напнувши з туману на вороних попону.
Буксує сон в колесах, натрапивши на пень
узбіччя мерзлого...
Цей куфайчаний сум,
вперезаний мотивом нудного бездоріжжя,
і стовпових сорок цей трясогузий глум
запарено у жмих на чорноземних дріжджах.
У балку чи в могилу лягла дорога синя –
за балкою тумани, чи савани для душ.
Там сонце гнилувате, мов перезріла диня,
провалюється в землю його слизький м'якуш...
Дорога з ярмарку,
як передзвін в тумані,
як диня, що гниє на вицвілім баштані.
... Укутайся в
хустину з картатого сукна –
мої обійми мляві слабенький порятунок.
У гривах поморозь – не розтає малюнок,
й тужавіє під возом дорога рятівна.
О подорожня кумо, ще зовсім молодичко, –
я з ярмарку, овва, ти ж там ще й не була.
Яка ж тебе нудьга так рана облягла,
всадила поруч мене на цю рипучу бричку?
Чи гарно на соломі своє тендітне тіло
трясти на цих ковбанах, яким не вартий лік?
Поглянь на мене пильно – давно повечоріло
в моїх очах, хоча
я дужий чоловік...
Дорога з ярмарку,
як змерзла молодичка,
як вогник свічки... Та закоротка свічка.
<.........................>
.