.
.
     Холодноярські луни

                          Ей
                          Гей, хто в лісі, озовися!

Озвалось понад яром гайвороння
розломом крони темного узвишшя...
Лиш тиша яру тут за ліс древніша,
за мудре й сторожке його безсоння.
Соборний ліс, залога вільних воль,
освячених джерельною водою,
загомонів своєю самотою,
 
глухим відлунням гайдамацьких доль.
Сумує дуб Максимів при дорозі,
сідають луни совами на дуба.
В його рипінні запитання руба:
Чи воля тут, а чи неволя й досі?
Якщо неволя, то чому мовчать
Мотронівська й навколишні дзвіниці?
Чи перелиті дзвони, а криниці
покрила твані мертвої печать?
Гай-гай, дубище, так воно і є:
ти бачиш все з вершин тисячоліття
 
замулилось черкаське межиріччя
і сталь ножів освячених гніє...

<.........................>
.

п

_______________________________________________________________