.
. Похорони активіста
В неділю вербну
хоронив куток
сільского активіста Макогона.
Пах капусняк, смерділо самогоном.
Немов німий, ридав на все село
зелений дощ, невчасний, а потрібний.
І сивий день, якийсь фальшиво-срібний
спадав з дерев і захмеліло мок.
Не голосилося. Пощо
те голосіння?
З труни вже діда не підніме й дощ.
Плив целофан, снував прозорі тіні.
В його серпанку лиця червонясті
сховали від хрестів безслізну нетерплячку.
Лиш дощ бухикав громом великоднім,
лиш голова сільради проказав:
– Товариш Макогон
достойно прожіл...
Парторгом був, сільдепом у сільраді.
Активний – ужас... І ось он подитожіл
свої діла і відійшов од нас.
Він був із тих, хто нас підняв на ноги,
творив комуну, з неї вже – колхоз...
Хиливсь над ямою
вагітний верболоз.
Старі зітхали, згадуючи Йвана,
його будьонівку, а ще – його нагана...
<.........................>
.