.
.* * *
Тихолунь. Опущене
весло
в бігунцях посріблено сокоче.
Тополино-яблуневий почет
відрядило до ріки село.
Тополиний пух покриє плесо,
схили берегів – лускою – цвіт.
Човен пропливае безтілесо
лепехи примарний живопліт.
І тече життя, мов кров у жилах,
І до сонця повертає знов...
Все відлюблено. Але не відлюбила
кревну землю хвороблива кров.
Так убого тут i так
самітньо.
Стародавню новину сорочу
слухаю, прийшовши на обітню
в тихоплинь опущено-урочу.
і ніщо, ніщо не заважає,
i ніхто, ніхто не приголубить.
Небо над безмовістю іржавіє,
покриває німотою губи.
Місяцем у горлі сходить вовче,
сіпає ошкшлено борлак.
Hi, любити вже ніхто не хоче
це село i це виття собак...
<.........................>
.