ю
До Євтерпи
Відкрий мені, моя
Евтерпо,
чим прислужитися в добу нестерпну,
де час все не надходить жнивувать
руці, що серп несе й без праці терпне,
бо хвора від власної снаги в великім Серпні?!
І сонце припіка, і вітер в полі віє,
що ж наше жито ніяк не cполовіє?
І що ти мені днесь,
Евтерпо,
вкладеш в правицю, накажеш брать терпуг?
Й поки не смеркло
узятись до цвяхів,
що лізуть з-під підошов поспіль,
чи їх бо стримати не змога,
й натомлені кривавлять ноги,
й ходу псують, і зупиняють поступ.
А завтра я –
терпан, моя Евтерпо!
Звелиш - подамсь в очерети
рубати зарості, і різати, й сікти,
і жаб болотних розганяти,
і сонні смарагдові шата
роздерти
і вивільнить ріку, замулену, від смерти,
благослови мене, Евтерпо!
Тарпаном пронесусь
над нашим «полем диким»,
заснулих пробуджу іржанням-криком,
бо ще не час на флейті ніжно грать,
вино не визріло,терносливи ще терпкі,
й вінці тернові ще в запасниках лежать,
чатують, чим скипить той Серпень.
То ми тертичники чи
тільки плоскі тертиці?
Чи ми «їх» - в пекло,чи «вони» нас – в рай?
А може все ще й перетреться-стерпиться?
чи ж злюбиться? Гай-гай!
Тримаймося, Евтерпо!
7.06.2002.
.
<..............................>
.