..
Із Фрідріха Ніцше

Самотній

Круки кричать,
кружляючи над містом, нестримно:
От-от падуть сніги, яка то благодать,
Тому, хто має батьківщину.

А ти стоїш, заціпенів
і озираєшся із давна, з далечі.
Навіщо ж, дурню, в переддень зими
Утік - світ за очі?

Світ - то ворота
до тисячі пустель, німих й холодних.
Хто втратив Те, що ти,
прирік себе навік до самоти.

І от стоїш, блідий,
немов заклятий іти крізь зиму піші,
немов той дим,
що все небес шукає холодніших.

Лети, дурненький пустобріху, каркай,
Пісня твоя - волання у пустелі!
Окутай серце своє скривавлене,
у лід і зверхність.

Круки кричать,
кружляючи над містом, нестримно:
от-от впадуть сніги. Страждать
тому, хто втратив  батьківщину.

Лютий 2003

<....................>

_______________________________________________________