.
Балада про білого і чорного янгола
Липневої нічки зустрілась я з
янголом близько,
торкнувся легенько крилом, мовив голосом тихим:
побудь, мов, зi мною,
приємне твоє товариство,
у плавнях орільських ми знайдемо радість i втixy!
Рука льодяна мого серия палкого
діткнулась,
xолоднi вуста усміхались так ніжно й принадно,
незчулась душа, як спокою i волі позбулась
i, відчаєм гнана, пішла до Pіки на пораду:
«Ореле, матусю, рятуй, моя
пристрасть - мов пастка,
висушує спрага, жага невгамовна і згуба.
Який він вродливий, який неземний i прекрасний!
і все вiн жартує, i зовсім мене він не любить».
Й шепнула Орілька: « Лети, моя
донечко, далі!
Ти, бідна, не білого янгола, чорного стріла.
Той чорний лиш тішитись буде з твоеї печалі,
а білий де, знаєш сама, його скрута обсіла.
Шкодуй, моя донечко, серця на
любощи зайві,
не пий, моя доню, iз .глека
цього, він - порожній.
Не схиб, бо часу в тебе мало для праці зосталось,
нехай він іде co6i геть, янгол тьми подорожній!
До 6iлогo линь, i молися, якшо
він озветься,
i слабкість спокутуй свою, i благай про натхнення!
Бо янгол той чорний - спокуса земна, що минеться,
а янгол твій білий - Покликання Вище, поетко!»
Облудної хтивості путa ослабли, i тіло
оману дурну подолавши, злетіло над плесом.
І янгола чорного тінь у воді розчинилась,
І янгола білого усміх сяйнув в піднебессі.
Липень 1999 р.
<............................>
.